"Виноградні грона стиглі..."

* * *
Виноградні грона стиглі
Ледве втримує рука…
Вже не мій, козаче милий,
Тож і не дивись отак –
Наче ґудзики лічити
Ліпше навіть, ніж зірки,
Наче, в пелени сповиту,
Душу звільниш залюбки…
Знаю, знаю: ти – безхатник
З кредо сміти і могти.
Пам’ять шкіри маю в спадок,
Пам’ять пальців маєш ти…
Хай була б вона коротша,
Та повзе, немов змія.
По собі лишає корчі
Клята заповідь твоя.
Мчиться колесо Сансари
Перехрестям спільних драм:
Пахощі колишні й барви,
Ті самі безодня й храм.
Знов три крапки ставлять кроки,
І загадувать не варт,
Та який же він солодкий –
Виноград твій, виноград…