...душа, завязанная в узел...

…душа, завязанная в узел,
Немым сомнением полна.
Окрашенный зеленым кузов.
В глазах густая пелена,

Накрывшая призыв осенний.
Невесть откуда и куда
Солдат пустая череда.
Кленовый лист, влетевший в сени

Крестьянской хаты. Тихо-тихо.
Но вдруг – шаги. И стук в окно.
Сжимаясь, кожа чует лихо.
В мундир оно облечено.

Чому, сынок, ты очи прячешь?
Заходь, не бійся, не вкушу.
Сідай за стіл, ну що маячишь?
Поїж мойого кулешу.

Та розкажи, а сам ти звідки?
Чи жива мама, живий тато?
Я, дядьку, посланий в розвідку…
Та кинь ти того автомата!

Ще настріляєш… Щоб вам трясця!…
Та, не тобі, а тим, при власті.
От жили, жили, не тужили…
Тепер викручують нам жили.

І дід заплакав гірко, гірко…
А внук мій вчився на п’ятірки…
Що? Зачекай. Візьми-но чарку,
Та вип’єм. Бо ще буде жарко…

Війна – не баба. Гей, Одарко!
Неси-но хлопцю попоїсти
Та застели-бо ліжко чистим!
Хороша в мене господарка…

Я думав, дядьку, в вашім місті
Живуть лише сепаратисти.
Ні, хлопче, наша совість чиста.
А в тих, що із життів намисто…

Ходімо спать, а завтра – з Богом!
Он, бачиш, там твоя дорога:
Люби людей і від порога
До порога
Шукай тепло у них в серцях.

Сказав, повісив піджака на цвях,
Перехристився, та і ліг в сінцях.