Продовження Таврії патріотичної
Чаплинка патріотична
Микола Гурович Куліш народився 19 грудня 1892 року в Чаплинці, закінчив церковно-парафіяльну школу, продовжує навчання в Олешківському міському училищі, потім вступає до історико-філологічного факультету Одеського університету, а далі почалася війна.
Немов передбачаючи свою трагічну долю, письменник менше ніж за десять років створив десятки п’єс, які стали золотим надбанням не лише української а й світової драматургії.
Митець повірив у животворне віяння революційних змін, він власне писав «правильні» твори, але така вже велич справжнього таланту, що він навіть у гротескній і гумористичній формі показав облуду більшовизму.
Страшно звучать слова-попередження Миколи Гуровича: «Не має майбутнього Україна. Бандити ми й отамани. І не прийде після нас прекрасне покоління… І ляжемо ми трупом безславним і загородимо двері в Європу».
Біографія в нього була ідеальна, майже зразково-показова. Народився в бідній селянській родині. У 1919 році сформував у Херсоні Дніпровський селянський полк, який воював на боці Червоної армії. Потім служив у Херсонському та Одеському військкоматах.
Уже в Одесі зблизився з М.Хвильовим, а переїхавши у 1925 році в тогочасну столицю України місто Харків, зблизився з Лесем Курбасом.
Він не розумів, що саме таких юних романтиків революції панічно боїться влада. У 1934 році на першому Всесоюзному з’їзді радянських письменників М.Куліш був звинувачений у буржуазному націоналізмі. В 1935 році заарештований, а напередодні і в честь 20-річчя жовтневої революції, разом з сотнями талановитих митців «розстріляного Відродження» був убитий у сумнозвісному урочищі Сандармох поблизу Медвежогорська. В цей же час перебував у тих місцях і безіменний будівельник непотрібного Біломорсько-Балтійського каналу Татаринцев Дмитро Федотович – мій дід. Простий сірогозький селянин ніякої загрози для режиму не представляв, отож дід вижив і навіть повернувся в Нижні Сірогози.
Лесное урочище Сандармох в Медвежогорском районе Карелии вошло в историю как место массового расстрела и захоронения жертв сталинских репрессий. В 1937-1938 гг. здесь расстреляли, по разным данным, от 6000 до 9500 человек. В течение недели 27 октября – 4 ноября в Сандармохе казнили 1111 заключенных «соловецкого этапа» - Соловецкой тюрьмы особого назначения, среди которых было 290 украинцев. Википедия. Сандармох.
Масютко Михайло Савич (1918-2001) народився в Чаплинці, батьківщині М.Г.Куліша. Учитель, письменник, художник-поліграфіст. Учасник національно-визвольного руху. Політв’язень радянських тюрем і концтаборів (1937-1939, 1965-1971).
У 1933 році закінчив семирічку та втупив на робітфак при Херсонському пед. інституті. З 1934 навчався на мовно-літературному факультеті Запорізького педагогічного інституту. У 1934 році виключений з інституту за розмови про голодомор. Працював учителем у Житомирській області, заарештований за «контрреволюційну пропаганду». З 1942 по 1946 рік служив в армії. Учасник бойових дій. Працював учителем в різних регіонах України. З 1957 року жив у Феодосії, викладав малювання. На початку 1960-х років, під час так званої «хрущовської відлиги» бере активну участь у національному русі, - пише ряд публіцистичних статей, які поширюються самвидавом в Україні.
Здавалося б то були роки надій, сподівань та гордощів з успіхів у освоєнні космосу. Але вже в цей час були люди, які побачили ті тенденції, наслідки яких ми бачимо зараз. До них відносилися брати Горині, наш Масютко, Гель та інші, які писали: «Радянське суспільство проминуло апогей свого соціального розвитку. Держава в СРСР є державою авторитарної олігархії всесильних чиновників з розвиненою тенденцією до переростання у воєнізований (профашистський) політичний режим». Вкрай обережні й непослідовні кроки Хрущова, його намагання створити самодостатні колгоспно-радгоспні об’єднання, які в перспективі могли стати самокерованими громадами, вкрай налякали партійну та радянську бюрократію, поклали край «відлизі» й призвело до початку брежнівсько-суслівського «застою».
У своєму зверненні «Вечір Тараса Шевченка» М.С.Масютко пише: «Після узурпаторської петербурзької революції, московський імперіалізм змінив свою шкіру та не змінив свого звіриного нутра». В статті «Сучасний імперіалізм» він пише: «СРСР – це демагогічна назва. Вона не відповідає своїй суті. Дійсна назва держави, яка носить цей псевдонім повинна бути такою – Російська Комуністична імперія».
За цю діяльність та зв’язки з дисидентами був заарештований і направлений до Львова, для проведення слідства. Вже в слідчому ізоляторі спираючись на твори Леніна написав працю про відхилення від норм національної політики в Україні і відіслав її в президію 23 з’їзду КПРС. З 1971 року тридцять років проживав в Дніпрянах під Каховкою, саме там він написав більшість своїх літературних оповідань, потім змушений був переїхати до Луцька. Помирає в день свого народження 18 листопада.
Удалось опублікувати дві повісті «В полоні зла» та збірку оповідань «Досвітній сполох». Твори нашого земляка ще чекають на свого дослідника та видавця.
Ось відгук на його першу книгу Яра Славутича:
«Яка визначна книга! Блискучий документ сталінської доби – чергового періоду московського нищення української нації.
Одночасно це й класична повість із захоплюючим струмом – дознати, що ж буде далі, яка наспіє розв’язка. Ви блискуче поєднали хист письменника з умілістю політика. За це Вам велике спасибі від сучасного читача і буде ще більше спасибі від наших нащадків».
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
