Кохання милі згуки...
Звідси, з висоти, майже з самого неба не кожний побачить що діється тут у глибині ріки, та й ще коли з усіх боків оточує рясна зелена порость високого очерету та окуги, через яку не видно, що тут на споді і хто тут дихає зьобрами. А тим більше зимою, коли крига покриває всю водну чашу ріки.
Маленька рибка піднімається поволі з самої безодні річної, підпливає до крутого берега і… несподівано красуня, довгонога і крутобедра, виходить на слизьку землю, злякано озирається і швидко напинає на себе одіж, яка невідомо звідки у неї взялася. Потім швидко зникає у береговій гущавині.
- Не вір отим людям, - якось сказав їй у темній глибині старий сом і показав на свій понівечений козулькою рот, - я тоді їм повірив і майже втратив життя, якби не зірвався з гачка…
Та золота рибка у відповідь посміхнулася дідові, їй хотілося понад усе зустріти свою пару, свого судженого, з яким тоді можна удвох йти не боячись нічого. А старий сомище тільки зітхнув і зарився у мул, подалі від сонця і людей.
Красуня вибралася на стежку, яка вела у село, та щось її зупинило і вона почала прислухатися. Хтось йшов їй назустріч. Дівча пірнуло у зелений чагарник, що ріс навколо стежки і причаїлося там. Вона побачила, як повз неї пройшов молодий рибалка, ніс на плечах сіті та вудки, промовив до когось уголос:
- Де ж він, чортяка, подівся?
Коли затихли його кроки по стежці, красуня повернула назад до води і шубовснула у ріку золотою рибкою рятувати своїх сестер та братів від загибелі.
А рибалка прийшов на своє звичне місце, розклав сіті, закинув вудку, але чогось не клювало. Трохи посидів, тоді закинув верші, теж безрезультатно. Почекав, сонечко закрило хмарами, все, ніяка рибина у верші не потрапить.
Золота рибка якраз під водою відганяла від його верші усіх своїх родичів, щоб часом не вскочили у халепу. І таки відігнала, потім і сама випірнула з води подивитись на рибалку, сидів, зажурений, на березі і дивився у воду. Чорні вуса, карі, бистрі очі. «Красень!» - відмітила собі золота рибка, пірнаючи у воду. А рибалка скочив на ноги і довго дивився у те місце, звідки по воді розходилися у всі боки непевні кола. «Що то за рибина така гарна?» - подумалося і йому.
Хмари продовжували закривати землю від сонця і риба пішла вся глибоко під воду. Можна було вже повертатися додому. Та знову якась рибина виплигнула з води і на мить завмерла над водою, підставляючи вітру свої красиві, круті боки. «Наче заграває зі мною!» - посміхнувся рибалка, складаючи свої рибальські причандалля. Але не втерпів, подивився, чи не дістане туди своєю вершею, ні, далеко, треба взяти вершу у Савки, вона в нього якраз на таку глибину. До речі, куди запропастився отой Савка, вони ж домовлялися разом піти на рибалку?
А десь глибоко під водою золота рибка розповідала своїй подрузі краснопірці про те, що вона бачила на землі:
- Він такий красивий… невеличкі чорні вуса так йому личать… як у старого сома…
І краснопірка дивилася на свою подругу, намагаючись уявити собі того красеня, що так вразив її.
- А яка в нього луска, як у щуки? – допитувалася подруга.
- Ні, - терпляче пояснювала золота рибка, - в нього луски немає, тільки шкіра, одягнутий в якийсь одяг, у нас такого немає…
- Коли він у нас з`явиться, - продовжувала краснопірка, - покажеш мені…
- Добре, - сказала золота рибка, щоб не ображати подругу, і попливла назад до берега, їй захотілося знову побачитись із хлопцем.
А вже смеркало і хлопці та дівчата збиралися на гулі у молодшої Казанчучки. Там були і Савка зі своїм товаришем, усі його звали Студентом, приїхав на канікули з міста.
- Чого це ти не прийшов ловити рибу? – питав свого товариша Студент. – Я тебе зачекався і сам пішов на беріг.
- Та привезли машину вугілля, прийшлося заносити його у двір, - пояснював винувато Савка. – Підемо уранці. Я там знаю таке місце, де коропчуки самі скачуть у кошик.
А на подвір`ї у Казанчучки вже грали музики. Старий, сліпий на одне око, колгоспник Попелюха, бив у бубон, а біля нього моряк у відставці, Орел, витинав на скрипці «Амурські хвилі». Вони уже вдвох роздавили штоф чемергесу, який варила для всіх бажаючих за помірну ціну бабця Семенівна, і тепер їм море було по саме коліно.
Серед дівчат Студент побачив незнайому молодицю в довгій зеленій сукні, облямованій зверху і знизу золотистою канвою а великі сині очі з цікавістю дивилися на всі боки, наче когось виглядали. Тут музики ще дужче заграли, підкоряючись зеленому змієві, і всі пішли у танок.
Студент підійшов до молодиці, запрошуючи її на танець. Вона мовчки поклала свою руку на його плече, наче це робила завжди, трохи схилила голівку набік і закружляла із Студентом під музику.
- Я вас бачу тут у нас перший раз, - сказав до неї Студент, заглядаючи у очі дівчини. І на нього несподівано дихнув берег річки вогкістю, свиснув хтось в очереті, кинулась риба у воді, навіть місяць засміявся із неба.
- Справді? – посміхнулася дівчина і Студенту знову здалося, що хтось свиснув у чагарнику і йому обізвався невідомий на тому березі.
- Як вас звати? – домагався свого Студент.
- А вас? – питанням на питання відповіла дівчина. - - Мене Карпом, - відповів Студент.
- Справді? – дівчина на хвильку завмерла і знову посміхнулася: - Треба ж таке!
Але зазирнула в очі хлопця і сказала:
- Мене звати Інною.
- Яке гарне ім`я, - сказав Студент, - де ж це ви плаваєте?
Дівчина загадково мовчала і в цю мить Орел перестав вигравати на скрипці а старий Попелюха вдарив ще рази два у бубон і танець скінчився. Студент відчув, що він не хоче покидати дівчину. Вона теж завмерла поруч, допитливо дивлячись на хлопця. Тут із боку десь узявся Савка і сказав Студенту:
- Пішли рибалить. Наловимо отаких коропчуків. – І він показав руками яких саме. Студент відчув, як здригнулася дівчина і з сумом подивилася на нього.
- Мені треба йти, - сказала вона.
- Я вас проводжу, - сказав Студент, відмахуючись від Савки і пішов за дівчиною.
- Я… той… до тебе прийду… - сказав їм у спину настирний Савка.
Вони вийшли за село і ноги самі їх повели на беріг річки. Місяць грався із хвилею, десь кумкали жаби, старий сом піднявся з глибини і так вдарив хвостом по воді, що хвиля пішла в усі боки. «Де ж це затрималася золота рибка?» - стривожено подумалось йому.
А вони удвох нічого навколо не помічали, їх минали інші пари, вітерець грайливо торкався хлопця і дівчини, а вони милувалися красою, що була навколо них.
- Мені так подобається отут! – зітхнув Студент, - ніколи звідси не виїжджав би.
- Так, - сказала дівчина, - особливо… - і обірвала речення, бо ледве не прохопилася, як там хороше під водою, зелені рослини, синя вода, подруги і друзі, тихо і спокійно, і якби не рибалки…
- Тобі не подобається рибалка? – здивувався Студент. – Це ж така розкіш побувати на природі!..
- А що гарного в тому, що ви вбиваєте живу істоту? – дівчина серйозно дивилася на хлопця.
- Ну… той… - розгубився Студент, - це ж… усі… роблять…
- А тебе ще й Карпом звати… - не здавалася Інна.
Тут звідкілясь з`явився Савка із вершею.
- Ну, то ти йдеш? – запитався він у товариша.
Студент невдоволено відказав йому:
- Облиш мене, я зайнятий. – Повернувся до дівчини і побачив, що вона щезла. Тільки десь вдарила риба хвостом по воді.
Студент оббігав увесь берег, розшукуючи її. Питав знайомих, що зустрічалися:
- Не бачили дівчину… у зеленому платті… великі сині очі… Інною звати…
Ніхто не бачив. І тут він згадав пісню, яку колись йому співала бабуся:
- Закувала зозулина та сіла на глину.
Та нікого так не люблю, як отую Інну…
Хто б міг подумати?
На другий день він зустрів Савку. Той лаявся:
- Розумієш, перший раз не піймав ні одного коропчука. Як відрізало.
І Студент згадав Інну, її великі сині очі, глибокі, наче море. І йому захотілося знову побачити її, почути, як вона говорить, відчути, як від неї йде якась тиша і спокій, оддає чомусь річною свіжістю і йому так гарно від цього.
Савка знову десь пропав, але на цей раз Студент взяв із собою тільки вершу, більше для годиться, ніж дійсно ловити рибу. Він сидів на звичному місці, дивився, як пломеніє на тому березі ліс, десь із боку завмерла на одній нозі чапля, полюючи на жаб.
А золота рибка побачила з води Студента, покликала краснопірку і вони удвох замилувалися хлопцем, біле личко, чорні вуса, сумні карі очі…
- Ти, той, правду сказала, гарний він… - промовила подруга.
- Отож! – зітхнула золота рибка.
І вони необережно підпливли до самого берега. І тут їх підсік вершею Студент. Витяг з води і дивився, як дві рибини билися об землю.
Одна з них затріпотіла, обперлася на плавники і промовила людським голосом:
- Відпусти нас у воду. А я виконаю за це твоє бажання.
Студент навіть не здивувався, прийняв її слова як належне, кинув у воду краснопірку, а золотій рибці сказав, що у нього бриніло на душі:
- У мене тільки одне бажання. Зустрітися з Інною. – І кинув рибку у воду.
Та вдарила хвостом по воді і щезла у глибині слідом за своєю подругою.
Сумний повертався додому Студент, пройшов зелений чагарник на березі, вип`явся угору до села, минув одну хату, другу, ось уже видно і батьківське подвір`я, і не повірив власним очам, біля воріт стояла Інна і посміхалася йому.
Він підійшов і взяв її за руку:
- Я тебе вже ніколи не відпущу від себе.
І війнуло на Студента такою річковою вологістю, що у нього защемило на серці від почуттів, і стало так хороше і добре, наче він і не розлучався з нею.
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
