«Краще, мабуть, написати ось так: -А йди ти… в сраку! Зразу все зрозуміло і ніяких питань ні в кого не виникає. Правда, оце, мабуть, ліпше: -А йди ти в… жопу! Якось дуже по сучасному. Все тоді до діла. Ніхто і не підкопається. Якщо навіть зустрінеш і її. Вона може, правда, засоромитися. Ну, прийдеться пояснювати. Розумієш, ми ж всі давно підготовлені, оце маємо спеціальну освіту, можемо тинятися і між дуже освіченими і тими, хто ще нічого не розуміє. Ну, перші скрізь, якось навіть невдобно про це казати, а тих, хто ще тупий, як сибірські повстяники, ще небагато, вони про це не здогадуються. Але стоять, як кремінь. Можна їх обійти, щоб прошкувати уперед. Тільки уперьод! І тут з’являється вона! Кров з молоком! Довгі ноги, малесенький животик, гарні циці, ротик, що ніколи не закривається… Ну, і очі, що б’ють тебе прямо назавше. Встигаєш її спитати: -Ви, панно, за шовіністів чи за сіоністів? Вона торкається до тебе своєю маленькою ручкою і ти від цього уклякаєш: -А вгадайте! -Не може такого бути! – намагаєшся щось сказати пристойне і відчуваєш, що залишки розуму від тебе йдуть далеко, далеко, за виднокрай. Як же тоді жити в цьому осоружному світі? Де скрізь на тебе чатують вороги, бо ти єдиний на увесь світ… як його… отой… що виє за кордоном! -Візьміть і мене з собою! – вона прихиляється до вас так близько, що ви відчуваєте, як в неї б’ється серце. Чого б так? Ви ж нічого не хочете такого! А може хочеться?! Як, із нею? А як же ваші підвалини? Ті, справжні, які покриті найсвіжісеньким марксизмом-ленінізмом! Тьху, ну, справді, для чого це отой зашкарублий марксизм… його вже ніхто сьогодні не читає… Ну, може окремі особистості, які чекають повернення, справжнього, кондового, від діда-прадіда, та сурйозно, ніхто цьому не повірить, а ви виріте, а вона вже притулилася до вас і не хоче йти нікуди… а якщо… хтось… взнає… буде тоді і про марксизм… і про шовінізм… і ще й і про сіонізм. Бо всі такі гавкучи! Якщо попадеш до них на язик! А може зупинитися? Вона така… Яка? Така… ну, яка ж, сто чортів тобі під ребра! -А йди ти знаєш куди! -Почекай, не висловлювайся так категорично! -Чому це? -Бо люде прочитають… і що подумають? -Ну, це казка про білого бичка… Йди сюди! -Та я… єдиний… -Та йди сюди… одоробло… -На увесь світ… такий… -От скотиняка … скажена… я тебе зараз вилами у… знаєш куди! -Тільки спробуй! Я тоді пожаліюся у РНБО… там мене вже чекають! І ти бачиш, як вона торкається до вашої душі… і ви млієте… млієте… а час вже зупинився… Не приведи Господи! Мені б оце тільки описати оцей білий папір, нанизати… гіперболами… амфібрахіями… порівняннями… дієсловами… усім розумним… Хай читають… дивляться заздрим оком… а ми оце удвох… накатаємо… кудись… не знаємо куди… але розумні… хай йому чортяка… речі… щоб ніхто… нічого… не зрозумів… -Так ти справді не… той? -А пішов би ти… у… сам знаєш куди! -Горнись до мене… з усієї сили… бо я вже не можу… І щоб це ще написати? Розумненьке! Щоб усім сподобалося! І мені теж! -Нумо… братці… Вивчили на свою голову… -Боже… як хороше! З тобою!»
Подборка стихотворений по теме Якось дуже по сучасному - Юмор. Краткое описание и ключевые слова для стихотворения Якось дуже по сучасному из рубрики Юмор : Якось дуже по сучасному.
Проголосуйте за стихотворение: Якось дуже по сучасному
Юмореска про покращання. Жартівливий нарис зубожіння пенсіонерів. Минулий рік підтвердив тенденцію до покращення життя населення України. Колишній музикант розпродує бібліотеку, бабуся, що проробила
Письменник завжди тримає руку на пульсі. Я ж вже готовий письменник. І досвід в мене великий є, і знань потрібних теж багато. Можу вже писати! Віталій Шевченко
