«Краще, мабуть, написати ось так: -А йди ти… в сраку! Зразу все зрозуміло і ніяких питань ні в кого не виникає. Правда, оце, мабуть, ліпше: -А йди ти в… жопу! Якось дуже по сучасному. Все тоді до діла. Ніхто і не підкопається. Якщо навіть зустрінеш і її. Вона може, правда, засоромитися. Ну, прийдеться пояснювати. Розумієш, ми ж всі давно підготовлені, оце маємо спеціальну освіту, можемо тинятися і між дуже освіченими і тими, хто ще нічого не розуміє. Ну, перші скрізь, якось навіть невдобно про це казати, а тих, хто ще тупий, як сибірські повстяники, ще небагато, вони про це не здогадуються. Але стоять, як кремінь. Можна їх обійти, щоб прошкувати уперед. Тільки уперьод! І тут з’являється вона! Кров з молоком! Довгі ноги, малесенький животик, гарні циці, ротик, що ніколи не закривається… Ну, і очі, що б’ють тебе прямо назавше. Встигаєш її спитати: -Ви, панно, за шовіністів чи за сіоністів? Вона торкається до тебе своєю маленькою ручкою і ти від цього уклякаєш: -А вгадайте! -Не може такого бути! – намагаєшся щось сказати пристойне і відчуваєш, що залишки розуму від тебе йдуть далеко, далеко, за виднокрай. Як же тоді жити в цьому осоружному світі? Де скрізь на тебе чатують вороги, бо ти єдиний на увесь світ… як його… отой… що виє за кордоном! -Візьміть і мене з собою! – вона прихиляється до вас так близько, що ви відчуваєте, як в неї б’ється серце. Чого б так? Ви ж нічого не хочете такого! А може хочеться?! Як, із нею? А як же ваші підвалини? Ті, справжні, які покриті найсвіжісеньким марксизмом-ленінізмом! Тьху, ну, справді, для чого це отой зашкарублий марксизм… його вже ніхто сьогодні не читає… Ну, може окремі особистості, які чекають повернення, справжнього, кондового, від діда-прадіда, та сурйозно, ніхто цьому не повірить, а ви виріте, а вона вже притулилася до вас і не хоче йти нікуди… а якщо… хтось… взнає… буде тоді і про марксизм… і про шовінізм… і ще й і про сіонізм. Бо всі такі гавкучи! Якщо попадеш до них на язик! А може зупинитися? Вона така… Яка? Така… ну, яка ж, сто чортів тобі під ребра! -А йди ти знаєш куди! -Почекай, не висловлювайся так категорично! -Чому це? -Бо люде прочитають… і що подумають? -Ну, це казка про білого бичка… Йди сюди! -Та я… єдиний… -Та йди сюди… одоробло… -На увесь світ… такий… -От скотиняка … скажена… я тебе зараз вилами у… знаєш куди! -Тільки спробуй! Я тоді пожаліюся у РНБО… там мене вже чекають! І ти бачиш, як вона торкається до вашої душі… і ви млієте… млієте… а час вже зупинився… Не приведи Господи! Мені б оце тільки описати оцей білий папір, нанизати… гіперболами… амфібрахіями… порівняннями… дієсловами… усім розумним… Хай читають… дивляться заздрим оком… а ми оце удвох… накатаємо… кудись… не знаємо куди… але розумні… хай йому чортяка… речі… щоб ніхто… нічого… не зрозумів… -Так ти справді не… той? -А пішов би ти… у… сам знаєш куди! -Горнись до мене… з усієї сили… бо я вже не можу… І щоб це ще написати? Розумненьке! Щоб усім сподобалося! І мені теж! -Нумо… братці… Вивчили на свою голову… -Боже… як хороше! З тобою!»
11.06.2017р.
0 Проголосовало
Автор имеет исключительное право на стихотворение. Перепечатка стихотворения без согласия автора запрещена и преследуется...
В можете поделиться ссылкой на материалы на сайтах и в социальных сетях!
Подборка стихотворений по теме Якось дуже по сучасному - Юмор. Краткое описание и ключевые слова для стихотворения Якось дуже по сучасному из рубрики Юмор : Якось дуже по сучасному.
Проголосуйте за стихотворение: Якось дуже по сучасному
Про інтелигентів і партію. Юмор і сатира. Ванька відбив у секретаря парткому його жінку. Тепер, зрозуміло, секретар парткому люто ненавидить усіх інтелігентів, минулих, теперішніх і майбутніх.
Письменник завжди тримає руку на пульсі. Я ж вже готовий письменник. І досвід в мене великий є, і знань потрібних теж багато. Можу вже писати! Віталій Шевченко
