Прокрусти

Нас звикли стригти під одну гребінку,

немов овець, про сад вже й не кажу.

А пустиш збоку необачно гілку –

її зламають, зріжуть, обстрижуть.

Зі мною ви погодьтеся – не просто

собою бути в цьому світі, де

із усмішкою янголятка Прокруст

обманює довірливих людей.

Приспів:

А я не вписуюсь у Прокрустове ложе,

хоч як мене згинай чи витягай.

Буть, як усі, не хочу і не можу,

я не такий, інакший я – і край!

Нас звикли мірять міркою одною.

Всіх Прокруст до стандарту піджене.

Він гострий ніж трима і наді мною,

щоб з усіма зрівняти і мене.

Заманює медовими словами,

щоб всі ходили і співали в лад.

Але мені не по дорозі з вами,

та я сміюсь і плачу невпопад.

Це з біса мудрі прокрусти, їй-Богу!

Вигадливі і дії в них, і грім.

Та коли треба, вам підставлять ногу

і скажуть, що це з наміром благим.

Хай прокрусти усіх часів уперто

вганяють в ложе Всесвіт у своє –

ніколи і нізащо їм не стерти

тих, хто під їхню мірку не стає!

Вірш я інакший, вірш як усі,

вірш про Прокруста.