Скільки ж ти коштуєш, наймичка Аня?

Скільки ж ти коштуєш, наймичка Аня,

тих українських, нещасних юанів,

скільки тих гривників треба для щастя

в нашій країні, хай вже їй трясця!

Пані-кобєти вимотують нєрви:

злоті платили раніше, щас – є-є-вро.

Руки від миючих засобів в язвах,

хто зна, можливо, ще й порвані м’язи.

Бабцю загнали під Данціг насильно,

ти – добровільно, ми – добровільно...

Чи то таке вже довкола свавілля –

все стало вільно, все – добровільно.

Скільки ж ти коштуєш, наймичка Аня,

хто визначає ту ціну вигнання?

Дав би Господь по господнім поняттям.

Кожному. Всім. По заслугам. З прокляттям.