Про походження та різні значення слова "рус" та про етнічну й територіальну приналежність Русі.
Україна – Русь
Там, над її полями,
Там під її крильми,
Ми ще були богами.
Ми ще були людьми.
Л.Голота.
Створена східними слов’янами держава називалася Русь. Саме ж слово «русь» використовувалося в кількох значеннях. По-перше, як назва держави. По-друге, візантійські та арабські джерела називали руссю також ті купецькі та збройні загони, які приходили до них з півночі: «Прийшла русь». Серед цієї русі слов’ян могло бути не так уже й багато. Відповідно європейці називають ругами всі слов’янські загони, з якими їм доводиться зустрічатися, але яких вони чітко відрізняють від норманів, вікінгів.
Візантійський імператор Костянтин Багрянородний пише: «Коли настає місяць листопад, князі їхні виходять з усією руссю із Києва і відправляються на полюддя», тобто за збором данини. Зрозуміло, що під руссю імператор розуміє виключно князівську дружину. І тоді стає цілком зрозумілою фраза, з літопису, яка дивує багатьох дослідників: «У рік 944 Ігор зібрав багато воїнів – варягів, і русів, і полян, і словен, і кривичів, і тиверців». Тобто мова йде про найманців – варягів, русів – князівську дружину та народне ополчення підвладних князю слов’янських племен. Оце і є третє значення слова «русь».
Руссю також називали тих варягів, які спочатку й складали основу князівської дружини. Літописець пише за 862 рік: «Пішли вони за море до варягів, до русі. Бо так звали тих варягів – рус, як ото одні звуться свеями, а другі норманами, ангелами, інші – готами, - отак і ці». Власне звідси й починається весь сир-бор. Одні кажуть, що варяги це полабські слов’яни, інші, що вони скандинави – нормани. Останні посилаються на слова того ж К.Багрянородного про слов’янські і руські назви дніпровських порогів, інші на слова руського літописця: «А слов’янський народ і руський один; од варягів бо прозвалися вони руссю». І це ще раз підтверджує той факт, що історія, на відміну від математики, наука не точна.
Під власне Руською землею літописці розуміли історичне ядро Київської держави, тобто нинішню Україну. Себто, землі від Києва і на південь, де жили літописні поляни, і де залишилися цікаві гідроніми Рось, Росава, Роставиця, де села зберегли цікаві назви Руська Поляна та Тубольці, де стояло прадавнє укріплення з чарівною назвою Родень. А є ще на Україні ріки Русава на Дністрі та Роска на Волині.
В літописах читаємо. «Літо 1149. Іде єпископ Нифонт із Новгорода на Русь». «Літо 1155. Юрій іде із Суздаля на Русь і прийде Києва». «Літо 1165. Ходи ігумен Юрьевський в Русь, в Києвград». «Літо 1180. Іде князь Святослав со половци і черніговци із Русі на Суздаль ратью». Після вбивства Андрія Боголюбського бояри кажуть: «князь наш убитий, а дітей у нього немає, а брати його в Русі». Святослав Всеволодович після походу на городок Димитров «повернувся знову на Русь». У 1145 році новгородське посольство було затримане в Русі (тобто в Києві). Вигнаний з Новгорода князь Святослав «піде в Русь до брата».
Східні слов’яни звали себе відповідно русами, русичами, русинами. Руським стали називати себе представники фінської, а пізніше й тюркської групи народів підкорені «примучені» київськими, а пізніше суздальськими та московськими князями. «Ви чиї?» «Ми руські». У великому князівстві Литовському та Речі Посполитій українські землі називалися руськими. В тексті угоди польського короля Казимира Великого (14ст.) з Литвою українські землі, що належать Казимирові називалися «Русь, яка слухається короля», а землі, які залишилися у складі Литви, - «Русь, яка слухається Литви». Руськими донедавна вважали себе не лише жителі Росії, а й українці та білоруси. Ще й нині на багатонаціональному Закарпатті села, населені переважно українцями, називаються руськими: Руське Поле, Руська Мокра. Різні історичні частини колишньої Київської держави теж називалися Руссю: Біла Русь, Чорна Русь, Червона Русь, Мала Русь. Взагалі то, Малою називається найстаріша частина держави, її серцевина. Так і зараз землі навколо Кракова, історичного центру виникнення Польської держави, називаються Малопольща. Історичний центр Еллади називався Малою Грецією. Землі ж освоєні, колонізовані пізніше називаються великими: Велика Греція Великопольща, Велика Русь. Термінами Мала та Велика Русь користувалися Вселенські (Константинопольські) патріархи, щоб відрізнити дві метрополії (Київську та Московську). Назву «біла» отримали землі сучасної Білорусії, тому що там ніколи не було татаро-монгольського іга.
Щодо назви Київська та Новгородська Русь, то вона штучно створене пізніше російськими вченими, як і термін Московська Русь. Київська земля просто звалася Руссю. Було б вкрай дивно почути: Варшавська Польща чи Мадрідська Іспанія. Літописи говорять: «Землі Великого Новгороду» або «пан Великий Новгород». Землі Московського улусу Золотої орди всі сусіди звали московським ханством або царством, жителів, відповідно москалями. За назвою столиці називалися поліетнічні держави кочових народів: Астраханське ханство, Казанське ханство, Кримське ханство. Кримом, пізніше Солхатом (зараз Старий Крим) називалося перша столиця цієї країни. В Європі так не говорять. На всіх європейських картах, до 18 століття включно, московські землі позначалися Тартарія, Татарія, або, зрідка, Московщина. Назва Росія введена Петром Першим у 1721 році, а загальновизнаною вона стала лише в часи Катерини Другої.
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
