Голуби

Я знаю це. І не питайте, звідки…
Не вигадки - та тільки уяви –
Як на очах у тисяч…тисяч! свідків
У Ватикані після молитви
за Божу Благодать для України
Над площею у неба голубінь
Злетіли з рук пантифіка перлини -
Знялася пара білих голубів.

І з кожним змахом із невпинним рухом
Все вище, як най далі від дахів…
Та біла чайка разом з чорним круком
Зненацька налетіли на птахів.
З’явилися під крил нечутний плескіт,
Злетілись ті закляті вороги.
І відчаєм лунав пташиний клекіт,
Розносився та чувся навкруги...


А люд мовчав, затамувавши подих,
І бідкався - нерівний бо двобій…
Та вражі птиці не змогли, на подив,
Зчинити зла тій парі голубів.
Хоч свідкам, що спостерігали вранці,
Загибель неминучою здалась -
Посланцям Миру і його обранцям
Та спроба з кігтів вирватись вдалась...

Пошарпані та гублячи пір’їни, 
Що разом підіймались в голубінь,
Як символи – Схід – Захід України
Була та пара білих голубів…
Що лишаться на згадку, як повір’я -
Ознака переможного добра…
Та довго ще спадало біле пір'я,
Кружляючи над площею Петра…

А в небо синь здіймалися перлини-
Обидва. Разом, ледь помітні вже…
Я бачу в цьому долю України,
Що вистоїть. І волю збереже.