Невидимі світу сльози

---

По тому, яка в Чехова поетична проза(і
драматургія),я давно догадувався, що
він родом з українців. Тепер це
підтверджують і дослідники.

Олесь Гончар


- Мене будуть читати років десять, а потім забудуть! – сказав Антон Павлович Чехов на початку минулого століття, і… помилився.
Бо його читають вже сто років і читатимуть до тих пір, поки буде існувати література.
З легкої руки Антоші Чехонте прийшла в російську літературу новела, утвердилася в ній, завоювала там собі чільне місце і переможно пішла по всіх бібліотечних залах та читацьких уподобаннях.
А вченим залишається тільки пояснювати феномен Чехова, вивчати його життя і творчість, відшукувати маловідомі або зовсім невідомі факти і оприлюднювати їх.
Давно стало загальним місцем той вираз Чехова в одному з листів до О.Суворіна, де він пише про видавлювання із себе по краплині раба і ніхто не звертає уваги на те, що це була життєва програма письменника і що все своє свідоме життя він керувався саме нею. Тут слід звернути увагу на те, що на випускних екзаменах за гімназійний курс Чехов отримав п`ятірку по Закону Божому.
В радянські часи про це сором`язливо намагалися не казати, або навпаки, критично писали про зубріння, яке остогидло дітям у гімназії.
Але пояснення, на мій погляд, дуже просте. Вивчаючи Закон Божий, дитина прилучається до вічних істин, якими керується людство у своєму житті, а взірцем в поведінці для неї була постать і справи одного з найдивовижніших людей в історії людства – Ісуса Христа.
І якщо ретроспективно глянути на життя Чехова, то побачимо, що саме ці біблійні істини були йому дороговказом все його свідоме життя.
Добре зерно впало на благодатний грунт. І як там не критикували в радянські часи навчання в гімназії, мовляв, все воно трималося на зубрінні, але знання вона давала гарні на все життя. Взагалі, без зубріння школа( і сучасна!) не обійдеться, бо діти, з-за відсутності життєвого досвіду, повинні сприймати слово вчителя на віру, щоб потім, через багато років, пересвідчитися, що вчитель казав правду.
Але це відбувається тоді, коли ти хоч щось запам`ятав із розповідей викладача. Ось, мабуть, на цьому і тримається навчання у школі. Трималося на цьому воно і тоді, за часів Антона Павловича.
Якби він був тільки лікарем, або трудився в іншій сфері діяльності, то і тоді ми б сказали, що це була людина надзвичайна. Але Чехов став письменником, і все в ньому удесятерилося.
Як стає письменником звичайна людина, яка живе біля нас, покрито таїною і сьогодні. Бачить і відчуває те ж саме, що і всі але одночасно вміє силою своєї уяви звичайні події перевтілювати у високохудожні твори. І чим сильніше те перевтілення відбувається, тим талановитіший письменник.
Звичайний собі, на перший погляд, хлопець із периферійного містечка Таганрога, що колись належало Україні, зміг силою своєї уяви піднестися у перший десяток світових письменників за всю історію людства. І сьогодні ми з подивом це відзначаємо.
Пересічних людей, яких він бачив і зустрічав у Таганрозі, письменник щедрою рукою вихлюпнув на сторінки своїх творів і там вони залишилися. І що цікаво – вони самі та їхні долі і досі не залишають нас байдужими.
Героїню оповідання «Старість» ми таки не побачимо на сторінках книги, але не зважаючи на це, вона залишається у нашому серці.
Чудові оповідання у Чехова «Дзеркало», «Відкриття» і особливо «Панахида». В ньому письменник з`єднав минуле з майбутнім а також сучасність із минулим – тепер так пишуть всі а він це зробив першим!
Я б ще виділив недооцінені критикою оповідання Чехова «Страхіття», «День за містом(Сценка)» та «Вчитель». На такій малій площі і стільки змісту!
Я згадав тільки дещицю, а скільки їх у письменника!
До речі, багатьма своїми творами Чехов обігнав свій час. Так, наприклад, відоме його оповідання «Палата №6» більш цікаве не тим, що воно колись сподобалося Леніну, а тим, що написане у руслі Кафки, коли самого Кафки ще не було!
Герой оповідання весь час скочується назустріч своєї загибелі, бачить це, і нічого не може вдіяти! І це зроблено задовго до Кафки. Взагалі, Чехов ще по-справжньому неоціненний у критиці.
Він йшов попереду свого часу, змінював усталені літературні традиції. В маленькому оповіданні чи новелі на трьох-чотирьох(а то і менше!) сторінках вміщував стільки змісту, скільки іншим письменникам потрібно було кілька фоліантів роману.
До речі, його після визнання весь час сучасники(Д.Григорович, О.Плещеєв) збивали писати великі речі, мовляв, що ви там зациклились на маленьких формах, і таки збили. В останній період своєї творчості він перейшов на великі оповідання і повісті. І дарма! Бо сила його таланту саме в мініатюрах і маленьких оповіданнях.
Серед шедеврів Чехова я б відмітив маленьке оповідання «На засланні», де чудово передана на кількох сторінках сутність російської нації і його новелу «Нахлібники» про дружбу старої шкапи і старої собаки, яких вбиває їхній старий власник на скотобойні. Написане в кінці ХІХ століття а й досі вражає своїм етичним зарядом.
Багато хто вважає Чехова гумористом, мабуть, так воно і є, але писав він в першу чергу про невидимі світу сльози і саме тому письменник залишився сучасником людям на всі часи.
А це значить, що Чехов знайшов своїх героїв, свій погляд на них, свою тональність, не загубився у великому морі інших письменників і силою свого таланту постійно притягує нас до себе. Щаслива доля для письменника!
Кожна деталь, кожний маловідомий факт із життя і творчості письменника цікавий нам і дорогий.
Так, якось з поля зору дослідників випало те, саме з ким він навчався у гімназії.
Ось хто разом із ним закінчив таганрозьку гімназію у 1879 році: Віктешмаєр Аарон, Волкенштейн Мойсей, Волкенштейн Ісаак, Воскресенський Євген, Зембулатов Василь, Зіберов Лев, Зельманов Мануєль, Камишанський Михайло, Кладас Марі, Красса Марі, Крамаров Шльома, Кукушкін Михайло, Лоренц Карл, Островський Давид, Сабсович Олександр, Сабсович Ісаак, Савельєв Дмитро, Срульєв Ісаак, Чертков Авраам, Шамкович Ісаак, Ейгорн Леон і Яковенко Іван.
Коли уважно прочитати прізвища однокласників Чехова, то стане зрозумілим, чого цей список радянське літературознавство обходило. Дуже ж він нетрадиційний. На весь клас один росіянин, Дмитро Савельєв, і то треба ще перевірити, два українця(Антон Чехов та Іван Яковенко), три грека(Василь Зембулатов, Марі Кладас та Марі Красса), один німець, Карл Лоренц, і шістнадцять євреїв.
Коли за часів Брежнєва творилася в Радянському Союзі нова історична спільність людей – радянський народ, про це якось незручно було згадувати.
З усіма своїми гімназійними товаришами Чехов все життя підтримував дружні стосунки. Про це згадують у своїх спогадах М.Кукушкін, Л.Волкенштейн, А.Дроссі та інші учні таганрозької гімназії.
Воно і не могло бути по іншому. Дитинство та юність у людини одне і записане золотими літерами в житті у кожного. Хоча радянська а тепер і російська наука соромиться визнавати, що друзі у Чехова були євреї.
Тим паче, що з південного українського містечка Таганрога вони всіляко намагаються зробити російське містечко. Але ніхто не звернув увагу (або не хотів звернути!) на те, що євреї жили у Російській імперії за межею осілості, тобто, якщо їх так багато у Таганрозі, то вони живуть за межами Росії! Ось як все просто! І не треба доказувати тепер, що Таганрог російське місто! Одначе Чехова вони все одно намагаються зробити росіянином. Але це відбувається з-за того, що Чехов писав російською. На жаль, він не по своїй вини розминувся з українською мовою, бо в Російській імперії освіта була тільки на російській.
Тому і виходило, що всі в класі Чехова, хто дома розмовляв українською, грецькою чи на ідиш, в школі вчилися на російській.
Але попри все, Чехов вже сто років промовляє до нас своїми творами. А ми, його вдячні читачі, відчуваємо всі радощі та болі чеховських героїв усіма фібрами своїх душ і буде це продовжуватися завжди, коли ми будемо відкривати його книги.
Бо нам радісно, коли сміються чеховські герої і боляче, коли вони плачуть. Такий закон справжнього мистецтва, яке створював великий художник слова Антон Павлович Чехов.


06.09.2003р.