Воєнні будні рядового Сергія Дідика

Чергова історія із серії "Незвичайні історії на війні". Віталій Шевченко.


Я довго вагався, чи записати те, що колись чув від Сергія Гордійовича Дідика (1913-2000), рідного дядька моєї дружини. Ветеран комбінату «Запоріжсталь», де він пропрацював крановиком у мартенівському цеху все своє життя, і ветеран Великої Вітчизняної війни, в якій воював на передовій з 1943 по 1945 рік.
Коли ми з ним зустрічались на якихось родинних святах, то він, хильнувши оковитої, дозволяв собі щось розповісти із своїх фронтових історій. Слухали його всі, хто там був, але я не впевнений, що, крім мене, хтось їх запише. Тому не хочеться, щоб все це пропало. Бо саме з такої мозаїки, з кожного камінця спогадів і складається об`ємна картина Великої Вітчизняної війни.
Єдине зауваження, що я не можу назвати точно ні час подій, ні їхнє місце, бо і сам дядько Сергій не акцентував на це нашу увагу. Тільки уточнюю, що він воював у військах ІУ Українського фронту Маршала Радянського Союзу Ф.І. Толбухіна, який йшов півднем України.
Дядько Сергій розповідав, що вони з братом Іваном сиділи в окопчику, і німецький снайпер вбив його кулею у лоб. Дядько Сергій так розлютився, що вискочив до командирської землянки, де стояло кілька німецьких полонених, і всіх їх постріляв із свого автомата.
Інша історія така. Коли вони звільнили якесь село і на його околиці влаштовували оборону, то прибіг якийсь хлопець і все радів:
- Наші прийшли! Наші прийшли!
Але на його біду нагодився командир роти:
- Хто це тут бігає по бойових порядках? Що у вас за бардак! Негайно ужити заходів!
- Які? – спробував заперечити командир взводу.
- Самі знаєте які! – гаркнув на нього командир роти.
І хлопця застрелили.
Якось дядьку Сергію довелося чергувати біля землянки командира батальйону. Там проходила нарада з командирами рот. Один із присутніх пожалівся, що в його роті майже не залишилось солдатів.
- Не хвилюйся, - сказав командир батальйону, - ми цього сміття тобі підкинемо.
Просуваючись десь уперед, їхній підрозділ вийшов на окоп, де сиділо п`ятеро німецьких солдат разом із офіцером. Здавалися у полон.
Спочатку хотіли їх вести за собою, а потім побачили, що вони їм будуть заважати. Тоді офіцера залишили, а солдатів постріляли.
І останнє. Десь вже у Болгарії, а можливо в Угорщині, дядько Сергій разом із усіма натрапили на виноробний завод, а там у підвалах знайшли великі чани із вином.
Понапивались так, що один солдат впав туди і втопився.
- Ми його навіть не витягли, відштовхували убік і набирали у казанки та фляги вина і йшли далі пити. А він так і плавав там, - розповідав дядько Сергій.
Оце і все, що він згадував. Дійсно, несподівана війна.

21.07.2013 р.

Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
Свидетельство о публикации № 13544 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Чергова історія із серії "Незвичайні історії на війні". Віталій Шевченко.


Краткое описание и ключевые слова для: Воєнні будні рядового Сергія Дідика

Проголосуйте за: Воєнні будні рядового Сергія Дідика

(голосов:1) рейтинг: 100 из 100


  • Михаил Перченко Автор offline 5-07-2017
Війна - це посібник смерт, а вірніш, сама смерть для души і тіла.
  • Виталий Шевченко Автор на сайте 5-07-2017
Дякую, Миша, за відгук. Писати про війну дуже важко. Я її бачив у 1941-1944 роках...
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Воєнні будні рядового Сергія Дідика