"В’язь випадкових зустрічей мені..."

***
В’язь випадкових зустрічей мені
Письмом розкаже вузликовим древнім,
Що наш зв’язок не перервався, ні! –
Став, навпаки, міцним розлогим древом.
У стовбурі його – спіраль судьби,
А витоки – в землі, в корінні чорнім.
А ми – немов галерні ті раби,
Та кожен до свого прикутий човна.
До зустрічі нової, що гряде,
Хтозна, нам літ і зим чекати скільки…
А дерево на острові росте,
І острів той пустельний і безликий.