"Коли в дитинствi..."

Коли в дитинствi пролicки збирала,
не думала тодi i не гадала,
що хвилi розгойдають так життя,
що ми, не пам’ятаючи родини,
скасуєм час i, начебто тварини,
згвалтуємо щасливi почуття.

I, розгубивши розум по краплинi,
наробимо такого у країнi,
що навiть Бог сховається вiд нас.
За те, що все зруйновано i клято,
що вiдчай, розпач майже в кожнiй хатi
i що вогонь молитви в церквах згас.

Чого бажали? Всi жили, як люди,
цвiли сади, i пiнились запруди,
i все було i гарно, i гаразд.
А нинi, як калiки нашi душi,
серця зiтхають з кожним роком глуше,
i мрii перетворились в баласт.