Що ми про нього знаємо?
Писати про генія завжди важко. Бо він не такий, як всі ми. І бачить, і відчуває, і розуміє не так, як звичайні люди. Глибше. Ми ще не розібралися що до чого. А він вже попереду всіх нас, і ми тільки дивуємось, як це не здогадалися раніше!
Візьміть, наприклад, Лермонтова. Для оточуючих він був звичайним офіцером, нічим не вирізнявся від інших. А коли загинув, тільки тоді всі зрозуміли кого нація загубила. Та було вже пізно.
Отак і з нашим Кобзарем. Не зуміли захистити його і він пішов від нас ще в такому молодому віці! А стільки ще міг написати. Вчені підрахували, що за свою поетичну та художню діяльність Шевченко створив десь понад 240 поетичних творів та близько 1200 художніх робіт. Зрозуміло, що його доробок міг бути більший, якби йому не заважали.
Його поезія влучала у серце кожного селянина, кожного українця. В середині ХІХ століття, коли царська імперія збиралася святкувати остаточну перемогу над Україною, пролунало Слово Кобзаря і імперське павутиння розлетілося у всі боки, наче його і не було.
Тому так і «пасли» його постійно після заслання, не даючи влаштуватися на своїй рідній землі. Він так і помер у Санкт-Петербурзі, хоча клімат йому був там протипоказаний. Треба було їхати жити на південь, та не довелося.
Більшовики поступили хитріше, - зробили з нього поета – революціонера, інтернаціоналіста. Який тільки те і робить, що виступає проти царату і приятелює з представниками російського революційного руху.
Шевченко виступав дійсно проти царату але відстоював думку про незалежність України від Росії. А це багатьом представникам російського суспільства не подобалося. Ось, наприклад, як відгукувався знаменитий російський критик Бєлінський про Шевченка.
Одну з найкращих поем Шевченка «Гайдамаки» Бєлінський зустрів ось такою критикою: «Нова спроба співань п. Шевченка… переконує нас іще більше, що такого роду твори видаються тільки для насолоджування… самих авторів: іншої публіки у них, здається, немає. Якщо ж ці пани кобзарі думають своїми поемами дати користь нижчому класу своїх земляків, то в цьому дуже помиляються: їхні поеми, незважаючи на рясноту найвульгарніших і неподобних слів і виразів, позбавлені простоти вигадки й оповідання, наповнені витребеньками і вихватками, властивими всім поганим піїтам…» (Дмитро Чуб, Живий Шевченко, Київ, «Веселка», 1994р. стор.18).
А нам в школі усі вуха продзижчали, мовляв, Бєлінський видатний революційний демократ, а насправді він був звичайний вірнопідданий Царя – Батюшки.
Взагалі радянська наука про Шевченка виходила з великими купюрами в його творчості та біографії. Наприклад, скрізь підкреслювалося, що батьки Тараса Шевченка були безправні кріпаки. Так, вони були кріпаками, але з козаків, їх закріпачили (село Кирилівка) в кінці ХУІІІ століття.
Ось що було насправді. У батька Тараса Григоровича, Григорія Шевченка (1781р. - 1825р.), було 7 гектарів землі. І він постійно чумакував. Їздив у Крим та на Азовське побережжя. А життя чумаків від життя звичайних кріпаків дуже і дуже відрізнялося. Треба ще пам’ятати, що у присадибній ділянці колгоспники мали усього 50 соток землі і як ми знаємо оці 50 соток кормили усіх в СРСР! А тут цілих 7 гектарів!
Просто батьки Тараса Шевченка померли дуже і дуже молодими. А це трагедія для кожної сім’ї і не тільки у ХІХ столітті. Батько встиг ще одружитися із Оксаною Терещенчихою, а вона погано відносилася до дітей чоловіка від першого шлюбу. І цей сум до своєї матері Шевченко вилив у своїх геніальних віршах, що і сьогодні, через стільки часу ми сумуємо над ними.
Шевченко любив красиво, модерно одягатися, а його постійно зображують дідом у смушковій шапці і кожусі. Таким він лисим і з великими вусами стоїть на всіх пам’ятниках. А таким він був тільки в кінці свого життя, коли невиліковно захворів. Він у нас був на Хортиці молодим а наші усі художники весь час збираються його показати старим, похмурим. Наче не можуть відкрити книгу про Кобзаря і прочитати, яким він був тоді на Хортиці. І тільки в Українській державі його нарешті на 100-гривневій купюрі зобразили молодим!
Нам залишається тільки торкатися до творчості та життя нашого Кобзаря, вивчаючі його надбання, бо він не пошкодував свого життя, щоб наша Україна стала незалежною і розквітла, як весняний сад.
27.01.2019р. – 01.02.2019р.
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
