Стара ікона

Рассказы. Рассказ о святом. Рассказ о чудесном исцелении. Духовные истории. Оповідання про чудо. Віталій Шевченко.


Він вийшов із лісосмуги, яка знаходилася якраз навпроти Семенівського яру і де хлопчаки пасли кіз, і зупинився. Степова дорога, по якій він йшов, обминала яр і прямувала до села, що невеличкими хатками згрудилося навколо ставка. Біля нього, на узвишші, завмерла камяними останками розтерзана церква.

Чоловік сумно похитав головою і пішов по дорозі. Село було порожнє, бо йшли жнива і всі знаходилися у полі. Тільки одні хлопчаки висунулися із бур’янів, подивилися услід незнайомцю і знову схилилися над картами.

Але незнайомець знав, куди йому йти. Зайшовши на крайню вуличку, навколо якої застигло кілька низеньких хаток, він впевнено обминув їх і підійшов до хатки удови Масленчихи, що жила разом із своїм сином, двадцятилітнім Андрієм, в якого були слабкі ноги і він не ходив.

Незнайомець постукав у віконце, обліплене хрест-навхрест пожовклим газетним листом, що залишилося ще від війни. Хтось відгукнувся з хати, і він, відчинивши двері, ввійшов усередину.

У великій кімнаті, на ліжку, обкладений з усіх боків книгами, напівлежав чорнявий юнак. Він запитливо дивився на незнайомця.

Невеличка каштанова борідка, над якою назустріч Андрієві світилися великі добрі сині очі.

– Сідайте, – тихо запросив юнак. – Ви ж з дороги.

Той сів на лаву, поклавши натруджені руки на коліна, покриті дорожнім пилом босі ноги завмерли, відпочиваючи, на земляній підлозі.

Юнак дотягнувся до стільця, на якому знаходилась таріль із холодною картоплею з олією, і присунув його до чоловіка:

– Їжте...

Той взяв одну картоплину з тарелі, умочив її в олію, з`їв і посміхнувся Андрієві:

–  Смачно. Дякую.

Хлопець запитливо дивився на незнайомця.

– Я прийшов тобі допомогти, – сині очі посміхалися до Андрія.

– Як допомогти? – у хлопця пересохло в горлі від несподіванки. – Невже...

– Так, – ствердно кивнув незнайомець, – тобі треба повірити в себе.

– Господи, – сказав Андрій, і в нього стиснулося серце.

Його сусідка, молодесенька Вірка Кравчучка, якраз повернулася додому зі школи, де працювала старшою піонервожатою. Мати ще у полі, і тому треба нагодувати свинку, курей, не забути і Рябка.

Якийсь гамір за парканом у сусідів заставив її заглянути туди. і вона отетеріла від несподіванки. На подвір`ї Андрій Масленченко повільно йшов, тримаючись за стінку хати і радісно промовляючи до себе:

– Господи... іду... Господи...

Тут він заточився і впав, Вірка перелізла через паркан і кинулася йому на допомогу.

Повернулися в хату. Андрія від того, що стільки часу лежав, водило із сторони в сторону.

– А де той? – здивувався він.

– Хто, той? – перепитала Вірка.

– Та перехожий... – відповів Андрій.

Але незнайомця ніде не було видно.

На протилежному кінці села повернулася додому солдатська вдова Марія Шимшитка і не повірила своїм очам. В хаті прибрано, в печі чекає готова вечеря, а діти сидять на лавці чисті і нагодовані. На диво, не коверзують, а саме маленьке ще й спить.

– Що таке трапилося? – недовірливо перепитала вона у дітей. – Хто це був у нас?

– Дядько з бородою... отакою... – показала матері Оксанка, найстарша дитина.

– Який дядько? – дивувалася Марія.

– Не знаємо... – пхикали діти на лавці.

А у баби Федори хтось порубав дрова і склав у сарай.

Вранці вже все село знало про дива, які відбулися напередодні. Особливо подіяло на людей те, що Андрій Масленченко почав ходити. Кожний шукав якогось приводу, щоб ненароком увійти до хати Масленчихи і подивитися на хлопця.

Він у сотий раз розповідав про те, як до нього приходив невідомий. Щаслива Масленчиха від нього не відходила.

– Треба помолитися у церкві, як завжди це робилося! – сказала баба Федора.

І старі люди, а з ними дехто і з молоді на чолі з Масленчихою і Андрієм, пішли до розтерзаної церкви. В неї ще з двадцятих років не було даху, обідрані стіни, розбиті двері, але люди набилися у приміщення і молилися, хто як міг. Не було серед них тільки голови колгоспу та інших «партейних», посади не дозволяли.

Спереду стояв Андрій, спираючись на мамине плече, неподалік завмерла Вірка, вона теж вважала себе причетною до дива.

– Що таке, синочок? – стурбовано спитала Андрія мати, відчувши, як він сильно надавив її плече.

А він нічого не чув, не зводячи очей зі стіни, де поміж вікнами збереглась ікона. З неї дивився, посміхаючись до Андрія, той незнайомець, що приходив до нього учора.

Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
Избранное: современный рассказ
Свидетельство о публикации № 1638 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Читателей: 2 458
  • Комментариев: 0
  • 2011-09-12

Рассказы. Рассказ о святом. Рассказ о чудесном исцелении. Духовные истории. Оповідання про чудо. Віталій Шевченко.


Краткое описание и ключевые слова для: Стара ікона

Проголосуйте за: Стара ікона


    Произведения по теме:
  • Чекала все життя
  • На карті Європи
  • Ріка доброї пам’яті
  • Добрі справи не зникають!
  • Розглядини
  • Отаке воно, життя! Віталій Шевченко
  • "...Німих оркестрів початкові ноти"
  • Про людей на війні 1941-1945 і після. Солдат, що став вчителем. Віталій Шевченко.
  • Єдина стежина у житті
  • Історичне оповідання. Ільф і Петров під час поїздки до Дніпрогесу, у містечку Токмак. Віталій Шевченко.
  • Блискавична реакція
  • Оповідання про шантаж і блискавичну реакцію, про авторитетів і найманців, мажорів і дільців. Віталій Шевченко.
  • Ворошиловський стрілець
  • Сучасне оповідання про депутатів-бандитів, про снайпера, про опір звичайної людини: до чого може довести безкарність і жадоба. У кожного може бути свій рівень толерантності. Як його вгадати, і де
  • Ховрашки
  • Війна 1941. Оповідання про тих, хто був на війні і вижив. Віталій Шевченко.
  • Гостювання на празнику життя
  • Оповідання про війну 1941. Віталій Шевченко. – Майстрюченко? – перепитала вона. – Погано з ним. Ще на початку війни згорів у танку. Підбили його десь під Голубечем. Знайомі колгоспники переповіли

 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:


   
     
Стара ікона