Побігали, постріляли, Накрили поляну Й заходились домовлятись – Доки ще не п’яні: «Бувальщини – остогидли. Байки – несерйозно. От би чогось незвичного, Щоб витиснуть сльози… Треба так усе приправить І таке утнути, Щоб всі разом закричали: Та не може бути! І, якщо хто впарить- втюрить, Чого не бувало – В нагороду отримає Все, що вполювали!»
Першим слово взяв Юрасик: «Це, можливо, й диво, Та пригоду розповім я Все-таки правдиву. Фарту в ній було чимало!.. Більш, ніж глузду й міри… Сподіваюсь, що сьогодні Мені не повірять…»
Правдива мисливська історія від Юрасика
Вечоріло. З полювання Повертавсь додому. Щось під ніс собі мугикав, Забувши про втому. Раптом бачу: вискакує З балки вовча зграя. До рушниці - а набою жодного немає! Вже й з ріднею став прощатись – гірка моя доля! - Та помітив краєм ока Рятівну тополю. Наче мавпа, на тополю Видерся й радію, що прокляті сіроманці З голодухи виють! Отак вили, завивали Майже цілий місяць, доки їх паскудні душі Не взяла кабиця.
«А тебе ж як, любий куме, Смерть там не скосила?» «Це пусте! Жона щоденно Харч мені носила…»
Правдива мисливська історія від Степана
«А я вірю! Кум Юрасик Правду каже. Леле! Я з віника одним залпом Двох вовків застрелив! То була якраз Покрова… Йшли ми з Опанасом... До ружжа, а там натомість – Віник й пляшка з квасом. Це вже жінка постаралась! Ковінька – в печінку! Через те, що я заходив Із лісу – до шинку… І якраз, мов хто замовив, Зграя сіроманців Саме та, яку я бачив Сьогодні уранці. Я й бабахнув!.. Ну, а далі Вам усе відомо… Притягли ми з Опанасом Двох вовків додому. Ще й чутки ходили лісом: Дивувалась зграя: « Уявляєте! В Степана І віник стріляє!»
Знов куми сміються: «Друзі! Й не таке буває! Всім відомо: віник в хаті Раз на рік стріляє, А у лісі… Коли вовки… – Карабіном стане… Ти розповів бувальщину, Дорогий Степане!» «Ти тепер давай, Іване! Не тягни за душу… Бо потрусим ненароком, Як в дитинстві – грушу»…
Правдива мисливька історія від Івана
«Я? Брехати? Ви сказились! Які небилиці? Краще чарочку подайте Та шматочок пиці… Небилиць не відав зроду, Ну, а там дивіться… Якось йшли на полювання… Скоріш – похмелиться… Походили, постріляли… Як на те – нівроку. Хто там був? Та я, звичайно, І Василь Сорока. Ще отой з Шалабалівки, Кривенький на око, Що тримає за дружину Небогу Сороки… Потім сіли на поляні. Дістали, що мали. Головне ж, що усі троє По пляшці дістали! Посідали – і на мене, Наче на ікону: «Наливай, Іване, - кажуть - Скоріш самогону. А на пеньку, повірите, Ні чарки, ні склянки… Ми тут дружно пригадали Хто тещу, хто мамку… От і все…» - А що там далі? - Соромно й казати… Порозходились додому Й полягали спати… -
- Ти, Іване, з’їхав з глузду Каже кум Юрасик, - Це ж горілка, а не кава, Щоб не випить часом. Що, скажи мені, за диво: Гранчака не стало… Так пили із огірочка, З яблука бувало… За таке нехлюйство, куме, Турнемо із ланки - І сліди позамітає Твої до світанку… То ж, як трапилося лихо, Що немає склянки, Можна просто перегризти Пляшці тій горлянку!.. –
І в Степана слів чимало, Та ще більше гніву… - Звісно, брешеш ти Іване, А це – не красиво! Тобі теща поробила? Чи хльобнув отрути?.. Порозходились додому!.. Та не може бути!..
- Може, може, голубчики! Збирайте зайчаток! У мішечок. Я сьогодні Буду добрим татом…
- Ой, лишенько! Ой, матінко!.. - Пресвятий Микола! Це ж вік тепер не бачити Ні лісу, ні поля!.. – І ще довго десь за лісом Гелготіли гуси… Та ще довш куми сміялись У козацькі вуса!
Уже стали збиратися… Іван носом крутить: - Не зізнався б я, звичайно, Та як мені бути? Я не можу здобич взяти… Знати б вам не лишнє: Цю брехню не я придумав, А великий Вишня! - З цього місця – подробніше І по пунктах, брате, Це не той бува ще Вишня, Що Остапом звати? Той? То варто пом’янути – Славний чолов’яга!.. За ним бігали щоденно Хлоп’ячі ватаги. А коли селом він їхав На рябій кобилі, Роздавав усім охочим Абрикоси спілі. А що співа! А розкаже! Порадить корисне. Була в нього улюблена «Розпрягайте…» пісня… «Розпрягайте хлопці коні – І гайда до столу… Піднімімо по чарочці, Щоб всміхалась доля!..» - Ти, Степане, розказуєш, Наче сам те бачив. - А то ж як?Звичайно бачив... Так – і не іначе! - Нехай йому земля – пухом! А плавні… - Втопили!.. Щоб їх бенеря побрала, Як рябу кобилу!.. - І до чого ж тут кобила? - На коня – й додому!.. І про наше полювання Ні гу-гу – й нікому! -
А зайчаток, любий куме, Забирай по праву: Ти ж насипав, а ми з’їли Мисливську приправу… А за те, що не привласнив Чужого доробку, Тобі – стакан самогону і брехні коробку!..
Подборка стихотворений по теме Небилиця - Юмор. Краткое описание и ключевые слова для стихотворения Небилиця из рубрики Юмор :
Гумористична поема, заснована на легендах перебування в нашому селі Остапа Вишні. Мисливці, куми, під чарочу розповідають про свої пригоди. Ось що з того вийшло...
Письменник завжди тримає руку на пульсі. Я ж вже готовий письменник. І досвід в мене великий є, і знань потрібних теж багато. Можу вже писати! Віталій Шевченко
Веселі дотепні сатири на українську літературну верхівку. Автор – Юрій Кириченко. Хай вибачить мені пан Яворівський, на телевізії він надто вже аж свійський. Віталій Шевченко.
Запорожці сміються. Байка про народних депутатів і привілеї. Нарешті! – каже мені. - Дожились! Депутати, оці недоторканні, вирішили знімати з себе привілеї. Будуть приймати закон… добровільно
Нескінченна естафета політичного біга по кругу. Привілеї… пенсії… спеціальне обслуговування… дачі на морі… службові машини… Я сміюся: - Вони, що, не наші кадри? Тільки думати про народ на останні