Автор: Петро Клешко, полковник прикордонних військ у відставці
В радянські часи був такий відомий вислів: «Граница на замке». Малося на увазі, що ні один шпигун не міг непоміченим пройти на територію держави робітників і селян. Але з іншого боку, та на цьому не наголошувалося, всі про це знали теж, що з території радянської держави ніхто не міг вибратися непоміченим у широкий світ.
Перед тим, як зупинитися докладно на тому, як це досягалося, зазначу, що прикордонні війська з`явилися у радянській державі досить несподівано і оригінально. Декретом Ради народних комісарів 28 травня 1918 року, підписаним В.І. Леніним, з частин Червоної Армії була створена прикордонна охорона Радянської Росії. Вона була підпорядкована, як не дивно… народному комісаріату фінансів.
Головним завданням цієї охорони було перестрівати, де тільки можливо, людей, які полишали територію Республіки Рад, робити їм трус, і відбирати у них усі цінності і здавати конфісковане у народний комісаріат фінансів. Вважалося, що таким чином відбиралося награбоване у трудового народу і поверталося йому ж. Але тепер, як ми знаємо, на ці події є і інші точки зору.
Після закінчення воєнних дій на території нової держави, Республіки Рад, яка простягнулася від Балтики і до Далекого Сходу, виникла нова система охорони кордону. Але тільки після Великої Вітчизняної війни була створена унікальна система охорони державного кордону, якої немає аналогів у всьому світі.
Від Баренцового моря на півночі і до Тихого океану на сході петляє непереривна стрічка завширшки 8 - 12 метрів, довжиною у 18 тисяч кілометрів, ніде не перериваючись. Де були скелі чи кам`яний грунт, туди навозили землю, а якщо транспорт не міг дістатися на ті ділянки, солдати носили ношами. Десятки тисяч тракторів на прикордонних заставах (часто густо тракторами допомагали сусідні колгоспи) підтримували контрольну - слідову смугу, на російському - контрольно-следовая полоса - (КСП) в так званому робочому стані: орали, боронували, утюжили.
Що таке було утюжити? На зварену з 60 мм залізних кутків плиту накладали до тони каменю або іншого вантажу і тракторами протягували на заборонований КСП. Створювалася таким чином ідеальна плоскість, по якій можна було визначити чи по ній пробігла миша чи тарган обвалив вершину гофра.
Що тоді казати про якогось там шпигуна, який би забажав перетнути такий кордон!
Після війни на складах накопичилося мільйони невикористаних бухт колючого дроту та сотні тисяч пакетів МЗП (малопомітні перепони) з тонкого стального дроту. Все пішло на укріплення кордону.
Дротяні забори з колючого дроту на ділянках кордону з Норвегією, Фінляндією, Туреччиною та Іраном у два - три ряди під електричною сигналізацією (системи «Клен - М», «С - 100» та інші). Виділялися сотні тисяч тон сталі на будівництво прикордонних веж (17 метрів висотою), мостів, гірських переходів.
Зв`язок округів з погранзагонами здійснювався потужними радіостанціями. Для постачання всіма видами забезпечення використовували тисячі одиниць автотранспорту. На двох океанах - Північному і Тихому - існували бригади сторожових кораблів, швидкоплавні реактивні катери. В прикордонних округах свої розвідувальні і транспортні літаки, вертольоти. Все це постійно нарощувалося до самого розпаду Країни Рад.
Один прикордонний загін на кордоні з соціалістичними державами охороняв ділянку у 100 кілометрів, а на кордоні з капіталістичною країною такий самий прикордонний загін охороняв вже ділянку кордону у 50 кілометрів, а бувало ще й менше.
Захисні інженерні споруди ущільнювалися, а кількість особового складу збільшувалася від 70 до 100 прикордонників на одній заставі.
На всьому кордоні були розвернуті 102 прикордонних загони, що відповідали 102 загальновійськовим дивізіям, що входили у 8 прикордонних округів - Ленінградський (Північний), Західний, Закавказький, Середньоазіатський, Забайкальський, Далекосхідний, Приморський, Камчатський. Округи знаходилися в підпорядкуванні Головного управління Закордонних військ, яке входило до складу КДБ СРСР.
В історії ми маємо один такий приклад - Велику китайську стіну (2,5 тисяч кілометрів) - яку побудували стародавні китайці, - щоб припинити наступ кочівників на їхні землі. І це зрозуміло.
А для чого було будувати другу китайську стіну, відгороджуючись від усього світу, коли ніхто до нас після війни добровільно не збирався їхати? Надзвичайно великі кошти радянських людей були змарновані для якихось ідеологічних міркувань.
Час показав, що нікому вона не була потрібна, бо світ живе по іншим законам, і тому вона впала.
p.s. Когда я начал работать в городском совете ветеранов и вести страничку "Ветеран" в газете "Запорозька Січ", то от предыдущего редактора остались целые завалы очень интересных материалов, которые я постепенно опубликовал. Среди них был и материал уважаемого полковника. Как вы сами увидите, он очень интересен. Мы этой стороны жизни не знали.
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
