Александр Таратайко

"Є край села старий ставочок..."

Є край села старий ставочок,
в ставочку – лагідна вода,
старий куточок мрій дівочих,
що в душу смутком запада.

Над тим ставком верба похила
не зводить погляду з води –
там лебедині ніжні крила
лоскочуть хмарам животи.

Старій вербі доконче треба
розплутать таїнства клубок:
чи то в ставочку плава небо,
чи може небом став ставок.

Був шлях до істини далекий
і вдалим видався б, якби
не знепритомніла від спеки
зелена маківка верби...

Ми всі в шуканні не самітні,
та як по колу не ходи,
усе пов'язане у світі,
усе – від неба до води.

19 Проголосовало

Автор имеет исключительное право на стихотворение. В можете поделиться ссылкой на материалы на сайтах и в социальных сетях!

© Александр Таратайко :
Философско-религиозная лирика
У стихотворения 373 читателей.
Комментариев: 8
2020-01-21

Подборка стихотворений по теме "Є край села старий ставочок..." - Философско-религиозная лирика. Краткое описание и ключевые слова для стихотворения "Є край села старий ставочок..." из рубрики Философско-религиозная лирика : Вірш про те, що все пов'язане у світі. Проголосуйте за стихотворение: "Є край села старий ставочок..."

Стихотворения из раздела Философско-религиозная лирика:

Не кажи мені...

Вірш крила ангела. Дай же, Боже, забуття не у війні і не в горілці – у натхненні сяйвих крильців ангела, бо старий вже, мов дитя. В морок – світ буття – поринуть, марноти струсив сміття. Легко в

Харон

Вірш про Харона. Ти в човні – Хароном, два весла до пари. Комиші печальні. Плачуть верби голі. Хвилечка гомонить невтішно. Запитати мушу: – Перевозиш... душу? Ти пливеш від долі.

Надвечір'я

Вірш варто жити. Не варто скніти, а варто жити. Треба вміти радіти: хай підіймають нам настрій діти. Життя – це вічність чи це мить? Це дивна ріка років, вона летить в блакить і підіймає нас в небо,

Жалоба

Померла баба вірш. Все для діточок... Одгомоніла баба… Відсапалась. Стулила назавжди беззубий рот. І не потрібен сполотий город. Все вірила у воскресіння душ. Чорніла смутком вибілена хата. Осиротіли

Хто може...

Вірш про потяг до неба, вірш про віру і надію. Хто бачить далі й вище хати, будує Всесвіту мости. Зір підійме до зірок, хто віру, мрію і надію наблизить зможе хоч на крок. Хто за сірим і буденним

Философско-религиозная лирика