До Кобзаря

Одні в відпустку їдуть за моря,  
Ті лізуть в гори, ті пірнають в воду.
А я везу синів до Кобзаря,
Щоб козакам не було переводу.

Черкащина! Заквітчана садами
Поезії колиска і зоря.
Тобі вклоняюсь, їдучи до мами,
Бо я навік землячка Кобзаря.

По «Кобзареві» вчилась я читати,
Любити Україну, як Тарас.
Гора Чернеча й материнська хата –
Висоти вищі за чужий Парнас.

По сходах дітки тягнуться угору,
Як паростки до сонця із імли.
Я їх навчу любити рідну мову,
Щоб і своїх дітей сюди вели.

Вклоняємось. Кладем Тарасу квіти.
Як дух народу височить гора.
Мудрішають і підростають діти,
Вдивляючись у широчінь Дніпра.