Народне життя на Україні

Народне життя на Україні. Мабуть, у кожного із нас є спогади, пов’язані саме з селом, звичайним українським селом.

Наша хата з Богом не спорить: як надворі тепло, то й у нас тепло; як на дворі холодно, то й у нас холодно.
Українське прислів`я.
Колись Тарас Шевченко дуже влучно сказав:

«Село! і серце одпочине.
Село на нашій Україні -
Неначе писанка село…»

В історії буття українського народу воно займає чільне місце. Це ціла філософія у житті людей, не одне покоління народжувалося, виростало, прилучаючись через оточення, що навколо нього вирувало всіма фарбами, до основ буття із тим неоціненним скарбом йдучи по життю, перемагаючи труднощі і перепони, і, в свою чергу, передаючи вже новим поколінням оцю створену багатьма людьми життєву філософію.
Мабуть, у кожного із нас є спогади, пов`язані саме з селом, звичайним українським селом. І вони любі нашому серцю, бо переносять нас у дитинство, коли ми тільки починали пізнавати навколишній світ, і все в цьому світі було продумане і на своєму місці.
Вже розташування села вимагало дотримуватись чітких правил. Люди селились на берегах річок або водоймищ, але обов`язково вище від води, щоб їх не затоплювала повінь.
В центрі села знаходилися церква, крамниця і школа. Десь поблизу міг бути і будинок, де урядував війт, обраний сільською громадою. В радянські часи десь тут знаходилися сільська рада або правління колгоспу.
Якщо не було річки, то обов`язково в центрі села розміщався ставок, навколо якого росли верби, створюючи унікальну ауру краси. Далі йшли селянські обійстя, які складалися з хат та господарських споруд.
Відзначимо, що традиційна українська хата, за визначенням багатьох іноземних мандрівників і дослідників, які свого часу побували на наших землях, являла цілком оригінальний витвір народу, була самобутнім явищем в історії архітектури, високим зразком будівельних, мистецьких, етичних та естетичних досягнень. Зводячи той чи той тип житла, народні будівничі відшліфували цілу систему продуманих прийомів з використанням унікальних засобів. Не випадково військовий інженер із Франції Боплан, мандруючи в ХУІІ столітті по Дніпру, захоплювався високим мистецтвом народного зодчества.
Інший іноземець – німецький географ Йоган – Георг Коля, котрий в 1838 році побував на Україні, відзначав у своїх мандрівних нотатках: «Українці живуть в охайних, завше підтримуваних у чистоті хатах, які начебто усміхаються до тебе. Господині не задовольняються тим, що кожної суботи миють їх, як це роблять голландці, але ще й раз на два тижні білять житло. Від того хати на Україні виглядають вельми чепурно, немовби свіжовибілене полотно».
Хоч в цілому житла на Україні мають чимало спільного, але кожен регіон характеризується і своїми відмінностями, які найкраще відповідають географічним і кліматичним умовам.
Народне житло Слобожанщини, основні особливості якого склалися на початку ХІХ століття, відзначається масштабністю всієї будівлі та окремих її частин і елементів, органічністю рішення, простотою і виразністю архітектурної композиції. Каркасні чи рублені стіни сільського житла обмазувалися глиною і білились, ховаючи під собою конструкцію.
Помешкання відзначалися особливою ошатністю, із значною кількістю декоративних оздоб.
Не тільки на свята, але й у будень господині, як правило, білили хати. Цей звичай сягає глибокої давнини. В окремих селах тильні стіни, частково й господарські будівлі, обмащували рудою глиною. Деінде обмазка мала подвійні кольори – блакитний з білим, синій з голубим чи білий з жовтавим. Крім зовнішньої та внутрішньої обмазки стін і стелі, у багатьох селах робили настінний розпис, переважно рослинного орнаменту. Ним прикрашали сволоки, стелю, піч.
У традиційному українському житлі особливу роль відігравала долівка. Щосуботи і напередодні свят долівку змащували спеціальним розчином і, коли вона висихала, застеляли пахучим різнотрав`ям: татарським зіллям, м`ятою, чебрецем тощо, і в оселі завжди стояв приємний запах трав. Пізніше долівку прикрашали домотканими доріжками.
Особливою ошатністю відзначалась призьба. Вона виконувала кілька функцій – призьба додатково утеплювала хату, на ній сушили всіляке насіння, фрукти, мак, коноплі, провітрювали цибулю, восени на ній жовтіли соняхи й гарбузи. Тут на призьбі весною і влітку перепочивали господарі, гралися діти, збиралися на сімейні та сусідські посиденьки.
Її завжди тримали в чистоті, постійно змащували рудою глиною, застеляли домотканими килимами, обіч висаджували півники, мальву, півонії, м`яту, чорнобривці, бузок чи калину.
Сама хата ділилася на три частини: сіни, потім кухня з піччю, яка глухою стіною виходила у праву половину хати(перша кімната) і ліва частина хати (друга кімната).
Такий устрій хати зберігається практично по всій Україні і до сьогодні.
Все в хаті продумано, нічого зайвого або дріб`язкового не було. Наприклад, відро з водою мало бути на підвищенні, на стільці, відра з коромисла обов`язково опускалися зразу ж на лаву, на долівку вони не ставилися. Повне відро на долівці закликає на господу грім. Не можна пити і не допити: залишена вода витягує силу. Недопиту краплю виливали у вазон: він за добро ділився силою. Розлиту воду збирали тільки до себе, інакше накличеться втрата. Свячена вода у скляній посудині десь нагорі висвітлює оселю.
Ось чого втаємниченого можна дізнатися, доторкнувшись тільки до однієї з сторін народного буття!
Споконвіку хата виконувала своє природне призначення – родинного вогнища, де народжувались, оберігалися кращі традиції, що потім переходили у спадок дітям: любов до батьків, природи, пісні, до праці, тут зростали, виховувалися поети і захисники рідної землі, хлібороби, котрі вчилися бачити, як дихає земля, росте трава, шелестить ліс, тече, та не витікає вода у річці, і пахне обіч стежки запашна трава.
Рідна хата і рідне село! Оспівані в піснях, оповиті легендами та переказами, опоетизовані майстрами слова та пензля, вони є для нас завжди символом добра і надії. Їхній незгасимий вогник світитиметься теплом маминої любові, вірою в доброту, високу людяність, жовтою пшеницею до самого виднокраю та блакитним небом над нами.



Вибрана бібліографія.

1. Василь Скуратівський, Берегиня, Київ, «Радянський письменник», 1987р.
2.Історія української культури, Під загальною редакцією І.Крип`якевича, І-ХУ зшитки, Київ, «Обереги», 1993р.
3. Георгій Булашев, Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та вірування, Київ, «Довіра», 1993р.
4. Матейко Катерина, Український народний одяг, Етнографічний словник, Київ, «Наукова думка», 1996р.
5. Косміна Т.В., Васіна З.О., Українське весільне вбрання, Етнографічні реконструкції, Комплект 18 листівок, Київ, «Мистецтво», 1989р.
6. Олекса Воропай, Звичаї нашого народу, Етнографічний нарис, в 2-х томах, Київ, «Оберіг», 1991р.
7. В.О.Голобуцький, Економічна історія Української РСР, Дожовтневий період, Київ, «Вища школа», 1970р.
8. Николаева Т.А., Украинская народная одежда, Среднее Поднепровье, Київ, «Наукова думка», 1987р.
9. Маковій Г.П., Затоптаний цвіт. Народознавчі оповідки, Київ, «Український письменник», 1993р.
10. Вовк Х.К., Студії з української етнографії та антропології, Київ, «Мистецтво», 1995р.
11. Самойлович В.П., Українське народне житло (кінець ХІХ – початок ХХ ст..), Київ, «Наукова думка», 1972р.
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
Свидетельство о публикации № 18049 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Народне життя на Україні. Мабуть, у кожного із нас є спогади, пов’язані саме з селом, звичайним українським селом.
Краткое описание и ключевые слова для: Народне життя на Україні

Проголосуйте за: Народне життя на Україні



  • Натали Автор offline 7-10-2020
Шановний Віталію Івановичу, дякую за чудове есе про життя українського села. Для мене сільське життя - майже недоступна екзотика, тому що всі бабусі і дідусі жили в місті. Дуже цікаво і пізнавально. Занурює в витоки культурних традицій, знання яких має величезне значення для розуміння душі і серця українського народу.
  • Виталий Шевченко Автор offline 7-10-2020
Дорога Наталі, дуже дякую Вам! В мене дід по батькову - Григорій Васильович, був розкулачений в селі Федорівка Кіровоградської області і засланий на північний Урал, де він і помер. Хата його не збереглася. Після війни ми були з батьком там і він показував нам, своїм синам, це місце.Треба все це берегти, тоді і нові покоління не будуть відриватися від своїх коренів. Хай щастит Вам, дорога Наталі!
  • Натали Автор offline 7-10-2020
Цитата: shevchenko
Хай щастит Вам, дорога Наталі!

Дякую, Віталію Івановичу

Цитата: shevchenko
Хата його не збереглася. Після війни ми були з батьком там і він показував нам, своїм синам, це місце.Треба все це берегти, тоді і нові покоління не будуть відриватися від своїх коренів.

Так, це є дуже важливим - знати та пам'ятати своє коріння.
  • Безух Юрий Валентинович Автор offline 7-10-2020
Дякую за за цікаву і потрібну статтю. Я це все добре і пам'ятаю по дитинству, і знаю по роботі. Вже багато років ми краєзнавці Сірогоз, Веселого, Мелітополя збираємося на хуторищі мого прадіда Вовча Гребля. І ще одне уточнення в таврійських хатах в кухні було дві печі на кожну з кімнат.
 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:


   
     
Народне життя на Україні