Не дали сказати правду

Треба докопатися до істини...

Якось в бібліотеці почув про те, що з шкільної програми вилучили Андрія Головка. Ще з дитячих років невиразно пам`ятався отой його «Бур`ян» та Давид Мотузка. Скільки не пригадував, більш нічого не зміг згадати. Тому в розмову не вступив, вирішив для себе спочатку перечитати роман, щоб тоді вже дійти до якогось висновку. Хоча і стало сумно від того, що перед очима нашими перевертається нова сторінка історії і те, що було колись для всіх нас взірцем і потрібним, відходить кудись у літературні хащі, де при нагоді може розшукати його хіба що лише допитливий дослідник…
«Бур`ян» з`явився на порозі першого десятиліття жовтневої революції. Це був час коли у керівництві країни йшла запекла боротьба за владу і саме тоді почалось вимальовуватися перевага Йосипа Сталіна над своїми суперниками.
Саме він висунув ідею про поглиблення класової боротьби під час соціалістичного будівництва. Тому і не дивно, що ця тема стала центральною темою радянської літератури.
У виданні творів Андрія Головка 1962 року в передмові до першого тому дається характеристика мотивів, які призвели до створення «Бур`яну». Написана вона дослідником творчості письменника Олегом Килимником. Процитую його: «Твір цей присвячений боротьбі партії за зміцнення Радянської влади на селі в період відбудови народного господарства». І далі: «Ненавидячи радянський лад, куркульня часів непу в ряді місць робила спробу захопити владу. Траплялось так, що куркульня знаходила спільну мову з деякими районними керівниками – переродженцями та іншими ворогами Радянської влади, що пролізли на керівні пости. В таких випадках радянський актив( у першу чергу сількори – в переважній більшості це були демобілізовані червоноармійці) натрапляв на опір ворогів, які цькували радянських патріотів, знущалися з них, вбивали. Все нове, здорове, народжене Жовтнем, класовий ворог намагався тероризувати, душити»(1)
Це, так би мовити, диспозиція «Бур`яну». Треба ще додати до цього, що поштовхом до написання твору став «Димівський судовий процес, від назви села Димівка, де в 1924 році куркульня забила комуніста-сількора Григорія Малиновського».(2)
Про це трошки нижче а зараз нагадаємо, що роман починається з того, що демобілізований червоноармієць Давид Мотузка повертається додому у рідне село. Забите село знаходиться під п`ятою Матюхи, голови сільради, його куркульських родичів та їхніх підсобників, серед яких є начальник районної міліції Сахновський.
Як пише Килимник: «Давид Мотузка – комуніст. І одна з головних його рис, яку весь час підкреслює, - це тісний, нерозривний зв`язок з масами.»(3) Тому зрозуміло, що він починає боротися із зграєю Матюхи, бо «де б то не був Давид, він завжди вірив у перемогу справедливої справи».(4)
І «Давид згуртовує навколо себе найбільш свідомих селян з бідноти і середняків, мобілізує молодь на відбудування хати-читальні, випускає стінну газету, читає селянам «Земельний кодекс», виступає на зборах проти Матюхи та його зграї, пише дописи до окружної газети». (5)
Але «не гають часу й вороги. Вони вирішують скомпрометувати Давида перед товаришами і знеславити на все село. Коли ж це не вдається, куркулі інсценують пограбування кооперативу і, заздалегідь підкинувши Давидові та його друзям крам, обвинувачують його у злодійстві і заарештовують.
Після довгого катування ледве живого Давида з наказу начальника міліції Сахновського ведуть за село, щоб там розстріляти під приводом, що він ніби тікав під час переведення з одного місця ув`язнення в інше (Знайомий почерк, погодьтесь! – В.Ш.). Але сільська молодь, на яку опирався і яку виховував Давид, врятовує його від смерті і викриває бандитську зграю Матюхи, Сахновського, Огиря та інших.
Роман закінчується поверненням Давида з лікарні. Життя на селі за час його перебування у в`язниці а потім у лікарні, увійшло в нормальні рамки. В день районного ярмарку відбувається суд над Матюхою і його зграєю. Трьох засуджено до розстрілу, інших до тюремного ув`язнення».(6)
Справедливість, так би мовити, відновлена і нічого тепер не заважає будувати нове, щасливе життя – до такого висновку підводить читачів автор роману. Ми тільки можемо спитати – а що ж завадило Давидові Мотузці та його товаришам побудувати оце нове, щасливе життя?
Дивлячись сьогодні на старих людей, які ще ходять з портретами Сталіна та з прапорами колишнього Радянського Союзу, бачиш, що вони так нічого і не зрозуміли, Це і не дивно, бо саме такі твори, як «Бур`ян» виховували у читачів фантастичний світ в якому деякі з них живуть і досі.
Але повернімось до роману. Ось що пише інший критик Леонід Коваленко: «Письменник пильно вивчає матеріали… Але не це було вирішальним у створенні роману (! - В.Ш.). Без досконалого знання пореволюційного українського села, без всебічного осмислення соціальних процесів, що відбувалися тоді у ньому, без живої, кревної зацікавленості митця у всьому, про що він пише, над чим думає, радіє і сумує, читачі ніколи б не отримали цього блискучого твору – взірця щонайактивнішого втручання художника в дійсність»(! – В.Ш.).(7)
А критик Олег Килимник, про якого ми вже згадували, його підтримує: «Гострий і чутливий художник, Головко не міг не відгукнутися на поставлене партією завдання(! – В.Ш.) – створити образ нової людини – борця і будівника. В романі «Бур`ян» він змалював життєво переконливий, сповнений високої ідейності і моральної чистоти типовий образ українського селянина - бідняка комуніста Давида Мотузки, який може бути зразком класової непримиренності й відданості ідеям партії».(8)
Прошу вибачення у читача за довгі цитати, але вони настільки красномовні, що до них, здається, нічого додати, але додам. Мій колега по перу і за поглядами Анатолій Піддубний написав з приводу оттого їхнього «будівництва» гарного вірша:

«Мені печаль не чорна,

Мені – біла.
Бо в білому кожусі,
Із скрині

баби Пріськи забранім,
бідовий активіст Роман Бідаш
мій рід повиганяв
із білих хат
в архангельські сумні сніги.
Бо серед білого цвітіння
в безкровний тридцять третій
безсилими тілами устилали
мого народу люди
відчужений і вимерзлий чорнозем…»(9)

В скупих цих рядках яка точна та правдива картина! А талановитий письменник, яким був Андрій Головко, не зміг так написати, бо цензура таке не пропускала. Прийшлося видумати нереального героя в нереальних обставинах.
Зверніть увагу і на те, як «вороги» хотіли скомпрометувати Давида Мотузку і його друзів. Куркулі підмовили Марію, дружину Тихона Кожушного, товариша Давида, сховати крадений крам у хаті, щоб потім знайти його і арештувати своїх супротивників. Власне, на цьому тримається весь конфлікт у романі. Але українська жінка, дружина, та ще на початку тоталітарної системи, коли були не перервані тисячолітні традиції, просто не могла зрадити свого чоловіка та й ще смертельно хворого.
Скрізь пишеться про те, що письменник уважно вивчав «Димівську судову справу», яку поклав в основу свого роману. Що ж там відбувалось?
В селі Димівка Миколаївського округу Одеської губернії 28 березня 1924 року «сількора» Григорія Малиновського нібито вбито групою злочинних елементів, «що знаходилися під впливом куркулів». (10)
В Одесі відбувся суд над «винними» у вбивстві «сількора» Григорія Малиновського. 24 жовтня 1924 року губернський суд присудив розстріляти К.П.Попандопуло, члена РКП(б), уповноваженого партосередку с.Димівка, М.С.Тулюпу – голову КНС і З.Т.Стецуна – дільничого міліціонера. Інших учасників «злочину» було позбавлено волі на різні терміни. Серед них і Андрій Малиновський, безпосередній виконавець вбивства, брат Григорія Малиновського.
«Димівська справа» була представлена так: нібито активісти села, боячись розголошення «сількором» їхньої антирадянської діяльності, підговорили Андрія Малиновського вбити брата, що той і зробив.
Насправді ж Григорія Малиновського застрелив за знущання молодший брат Андрій при сприянні родичів М.Семеновича та М.Веселовського. Особливого значення вбивству Григорія Малиновського не надавали, адже його ніхто не вважав за сількора. Невідомо, чи вмів він взагалі писати! Більше двох місяців вбивця був невідомим. Незадовго до цього на Григорія Малиновського була відкрита кримінальна справа про нанесення ним молодшому брату побоїв.
У травні в Димівку прибув прокурор Миколаївського округу Ідін для перевірки цієї заяви. Виступаючи на сільському сході, прокурор в образливій формі говорив про роботу сільради і її керівників, після чого комуністи Димівки і Нової Одеси звернулися в Миколаївський окружком партії із скаргою на прокурора. Комісія, створена для перевірки цієї скарги, визнала дії прокурора неправильними а окружком поставив йому на вид.
Як виявилося пізніше, цей випадок в подальшому зіграв злу роль в розправі над безневинними людьми села Димівки. 12 липня 1924 року (приблизно через чотири місяці після вбивства) в прокуратуру округу з`явився з повинною Андрій Малиновський і заявив, що вбив брата Григорія за знущання і діяв при цьому сам. Прокурор Ідін вирішив використати цю справу в своїх цілях. Арештувавши Андрія Малиновського,прокурор, про що стало зрозуміло під час розслідування 1968 – 1970рр, почав добиватися свідчень про інших «учасників вбивства». Шляхом погроз йому це вдалося зробити. Причому зверніть увагу, ті, хто знаходиться під вартою, називають своїми учасниками зовсім безневинних людей, їх затримують, звинувачують безпідставно в не скоєних злочинах, потім присуджують до страти і… лишають життя усіх трьох.
Дійсно, як пише дослідник Г.Капустян, «димівська справа – яскравий приклад аморальності радянського тоталітарного режиму, якому немає місця в цивілізованому світі».(11) Вирок Одеського губернського суду був настільки жорстоким ще й тому, що він продовжував поглиблювати кампанію масових репресій, розпочатих радянською владою з 1917 року.
Як бачите, те, що було насправді в житті зовсім не відповідає тому, що зобразив письменник у своєму романі. Але чи міг Андрій Головко у радянській підцензурній пресі видрукувати свій роман таким, яким він його написав? Навряд чи. Згадайте хоча б долю творів Михайла Булгакова. І у Андрія Головка з його роману «Бур`ян» при публікації випав заключний ХХХІІІ розділ, де він показує радянську тюрму саме такою, яка вона була тоді, коли цей роман тільки народжувався.(12)
Справжні картини із Дантового пекла зафіксував письменник. Через них потім пройдуть мільйони в`язнів ГУЛАГу. А герої Головка – перші (до І.Багряного та О.Солженіціна), Тихін Кожушний, його товариш Яким… Перші з тих мільйонів, що загинуть потім на Соловках, Воркуті, Колимі, Магадані…
Андрій Головко, чи не найперший у літературі того часу, помітив і розказав читачам про це. І не вина письменника, що його попередження не дійшло вчасно до людей.



ПОСИЛАННЯ.
1.Андрій Головко, Твори в трьох томах, том 1, «Радянський письменник», Київ, 1962р., стор.12.
2.Там само.
3.Там само, стор. 16.
4.Там само, стор. 17.
5.Там само, стор. 16.
6.Там само.
7.Андрій Головко, Бур`ян, Мати, «Дніпро», Київ, 1966р., стор.9.
8.Андрій Головко, Твори в трьох томах, том 1, «Радянський письменник», Київ, 1962р. стор. 13.
9.Газета «Пороги», №2(12), травень 1999р.
10.Капустян Г.Т., «Димівська справа» в системі радянського тоталітаризму – Україна ХХ століття: історія та право, Збірник наукових праць, Запоріжжя, 1998р., випуск 1, стор.109.
11.Там само, стор. 111.
12.Андрій Головко, Бур`ян. Заключний ХХХІІІ розділ із першої редакції роману «Бур`ян» - Українське слово, Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. у 4х книгах, кн. 4, Видавництво «Рось», Київ, 1995р., стор.172 – 183.



04.06.1999р.
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
Свидетельство о публикации № 18137 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Треба докопатися до істини...
Краткое описание и ключевые слова для: Не дали сказати правду

Проголосуйте за: Не дали сказати правду


    Произведения по теме:
  • Три листочки у вінок Олесю Гончару
  • Класику нашої літератури. Віталій Шевченко.
  • Невидимі світу сльози
  • Геніальний письменник Антон Павлович Чехов та його зв’язки з Україною! Віталій Шевченко
  • «Cas leti...»
  • Нарис про роман Мілана Матєйчика «Помирати треба натще» (журнал «Всесвіт» №3–4, 2011 р.) на тлі спогадів про післявоєнне буття чехів-переселенців в Західній Україні. Віталій Шевченко.

 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:


   
     
Не дали сказати правду