Осіння Гілея

Єднається небо з землею в безмежнім тумані,

Схрестивши долоні дерев і ключів журавлиних,

І світить крізь марево кров’ю прощання калини.

Між літом і осінню стерлися межі і грані.

Між літом і осінню стерлися грані і межі,

В молочних потоках день губиться напівпрозорий,

Фіалкове море небес, листопадове море,

Оранжевий шал… І – останні квітки обережні…

Останні квітки, що в оранжевім осені шалі

Так боязко, хоч крізь туман – а до сонця сміються.

Їм подихом ночі уже поморожено руці,

Та в серці ще літо, не згасли ще сміхи й печалі.

У снах вони бачать далеку прекрасну Гілею –

Священні гаї, повні квітів, і сонця, і дива.

Не згасли ще сміхи й печалі. І серце щасливе…

В безмежнім тумані єднається небо з землею.

Вірш прощання з осінню,

вірш останні квіти.