Перший сніг

Земля упала на коліна,

В сльозах, розхристана уся...

Із нетрів-надр скорботи й тліну

Вона волала в небеса.

Ридала, як мала дитина,

Тваринний не ховала жах...

А голос шматував коріння,

Гойдав вулкани, сіяв страх.

Були у тій всенощній хори –

Тужіння моря й вітру свист.

Ховалась звірина у нори,

І тріпотів осінній лист.

Ставала зелень літа прахом –

Невідворотній вийшов строк...

І бився місяць білим птахом

В мережі золотих зірок.

Для всіх – поганих і хороших –

Для всіх людей, що мають гріх,

Земля вимолювала прощу –

І вимолила перший сніг.

Вселенську білу літургію

Почули в тиші я і ти.

І сонце – неба панагія –

Зійшло, щоб диво освятить.

І сніг, мов крейдою у класі,

Писав нам істини прості,

Щоб знов у просторі і часі

Земля осяяла світи.

Земля у снігу вірш