Встав і пішов на війну!

Війна – розлука.

Це страшна

Сполука:

Відчай і рейвах,

Перетерті у прах.

Далі мжичка

І вже після по канавах

Багряная річка.

Та навіщо впилися

У чужії вени,

Кинулись

В облудливий цей смог?

Хоч за землю і за панство,

За свободу й за посаг

У чужі країну й царства

Швидко в крипту, там і ляг.

Знаєш ти,

Чи повернеться

Твій син, твій друг,

Твій брат? Навіщо?

Це нікому

Ще не було треба –

Бачити,

Як розлітаються

Навколо ребра.

Купатися в крові

Й не знати,

Чи буде новий день.

На що чекати?

За славу,

За якусь медаль

Крутити

Чортову педаль.

Спустити гак,

I бачити…

Як так?

Навіщо ви поставили

Печать  на працю смерті?

Ми ж усього

Люди смертні.

Ви там поляжете.

Серпом по полю,

Не зламати вашу

Волю?!

Жнива, як те життя,

По горлу.

Ви за сина, друга

I за брата,

А з вас зробили тип

Солдата.

Через попіл

I без крил.

Краще б вбили,

Ти один,

Без надії

I цей дим,

Тільки постріл,

Чорна тінь.

Ти i ціль.

Кат, такий

Як ти.

Друг, чи гад,

Як сам,

У сльозах,

Воюєш з

Вбивцею

У руках.

Білий день,

Мертва тінь.

Це наш край?

Сум, та жаль,

Ви пішли за

Рідну даль,

Йди i поминай:

Сина,

Друга з братом й

Мати?

Може зараз

Ви i самі

Могли встати?