На межі

А світ – це дух,

А світ – це рух.

А що ж матерія тоді?

Те що на дні.

Сімдесят років –

Це супокій і спокій,

Ніяких змін і перемін,

Єдина мрія – це застій,

Це тиша в домі і дворі.

Здається, все вже скоро край,

Та є ще рай,

І ще життя не надоїло,

І є свій двір, своя квартира.

Є свій куточок золотистий

Прожить би в ньому років двісті,

Де все своє,

Де все твоє –

Дарунок долі та ще й Бога.

Живи, іди – твоя дорога.

Це все твоє,

Воно ще є

І лапки скласти не дає.

Добре, брате, мандрувати,

Світ широкий пізнавати,

Й повертатися до хати.

Усе міняється, і це мине,

Лиш вітер куряву здійме.

Слова залишаться? Чи ні?

Десь там на дні.

В тобі, в мені.

Які чудові книги,

Які чарівні книги,

Де все про Україну.

Є чудо в Україні –

Це Кам’яні Могили.

Ось вони стояли і чекали,

Ті старі цілющії журнали,

Що тепер мені в нагоді стали.

Сірогози всі скучають,

Як ми з Чапой не гуляєм.

Це весна прийшла красна,

Засіяли небеса.

У нас світає на світанні,

І сонце сяє спозарання,

І сонце сходить в нас на сході,

І ми всі прагнемо свободи,

Свободи, сонця і добра.

Таки да!