Гірка ріка

Гірка ріка із спогадів-печалей.

Не потони у ній, не потони…

Колись і нам отак птахи кричали,

Несучи Всесвіт з мороку в начала:

Ішла весна – верталися вони.

Гірка ріка із спогадів… Одвіку

Черпали з неї в пригорщі журбу.

Вітрам і зорям вже не взнати ліку,

А сум живій душі – неначе ліки.

Вертаєш до джерел, де б ти не був.

Гірка ріка… Нічого, все минуще.

В усього є початок і кінець.

А ми удвох… На білім світі сущі,

В крихкій сховатись прагли шкаралущі –

З любові? З віри? Смішно… Нанівець

Гірка (на те вона й тече світами,

Щоб знали люди: жити – то болить…),

Знесла мости, наведені листами,

Бо знала: ми, нужденні, перестанем

Бажати щастя в слово перелить –

Гірке, гірке… Що може бути гірше

Мовчання? Самоти? І – забуття?

Як пелюстки, обсипалися вірші,

І все одно, уже війна чи мир ще,

Чи доля, чи недоля – все сміття…

...Гіркі з печалей-спогадів річки.

Хто знає, перебродить навпрошки.

21.08.2024 р.

Ріка спогадів вірш