Янгол

Набігає дощу, листовиння шепоче у просторі,

За віконцем існує вологе життя осени.

Сновідіння жахає списами, прокльонами гострими,

Як ті друзі колишні, з якими гуляв навесні.

Та весни, той що була, насправді вже і не треба,

Хай і друзі пробачуть, що ліпше насамоті.

І хоча по землі я повзу, але мрію про небо,

Там, де янгол мій плаче у сяйві та висоті.

28.11.25. Casa do meu filho

Наталія Герасименко, картина