На краю зими

Темніє рано на краю зими,

не видно долі вже горобини,

що горобці удень струсили вниз...

Фарбують тіні сніга килими.

Стрічає хата. Скреготить замок.

У темряві застигли образи.

Марнує тишу обережний крок.

І з давен нас вітають голоси.

Замерзлі книги дивляться з полиць.

У дзеркалі – дорога потойбік...

А за вікном нитками сніговиць

Зима хустину виткала собі.

Як жаль, у серці крає передніч 

за сторінок примерзлі пелюстки,

крижинки наче, голками – думки,

сніжинок візерунки зусібіч.

Де груба може гріти лише ніч,

допоки хмиз свою приносить жертву,

де все чекає – «Нагодують?» – піч, 

и де окріп не дасть ущент замерзти...

І до світання спати при свічі,

що мерехтить весь час на підвіконні,

подушку пригортаючи, півсонно,

доки жарини згаснуть у печі.

А ранок пізній сонце приведе

і променів його дарує світло.

Калини віття стигне молоде,

неначе цвітом, вкрите першим снігом.