Хвиля вічності

(до кари карми)

У шудрів бажання і помисли куці,

Бо лиш сьогодення для них неминуче,

Про «завтра» не дбають вони і не мріють,

Без себе подібних нудьгують, нидіють.

«Сьогодні і зараз розділимо все –

І тут же негайно усе це проп’єм».

Їх тягне до купи, до гурту, до зграї,

Бо душ особистих вони ще не мають.

У них колективна розмита душа,

Що лише видовищ і хлібу бажа.

Тому стадіони, арени та цирки –

Це на особистість для всіх перевірка.

Як трави і квіти чекають дощу,

Так шудри бажають коритись вождю.

Вони не розумні, ці «діти хвилини»,

Старанно їх гітлери гонять до згину.

Усі ці каддафі, асади та кіми –

Вожді – як повітря цим «дітям хвилини»,

Коритися волі чужій їм приємно,

Вони не освічені, сірі та темні.

Ось вайш’я життя вимірЯють роками,

Селяни півроку чекають врожаю.

Купці та майстри, щоб не втрапить до ями,

Борги та прибутки роками чекають.

Раджан’я – це цар, повелитель народу,

Чи воїн-звитяжець, або полководець,

Років він на десять вперед поглядає,

Планує життя, плин часу помічає.

Але тьма віків не підвладна для нього,

Вона лиш рахманам дається від Бога.

Рахмани у вічності наче живуть,

Століттями в часі торують свій путь.

Вони колообіг життя всі сприймають,

Часи ці початку й кінця в них не мають.

Правічне, одвічне чуття це кільця,

Що згорнуте хитро й не має кінця.

Лінійні думки у раджан’я і вайш’я,

В них віра в прогрес і направленість часу,

Години й хвилини для них – однострої,

Де можна іти, або просто постоять.

Ньютонівський час, де усе зрозуміло,

Логічно і правильно, й зовсім безкрило.

В брахманів складніше й простіше воднОчас :

Там простір і час – усе в русі сплелося.

І там, де кінець, – це початок нового,

Нове – це всього лиш відгомін старого,

Там тисяча років для Бога – хвилина,

Минуле в майбутнє там хвилею лине.

Щасливий, хто чує великий кругобіг,

Віки, як хвилини у подиху Бога,

Хвилюють щасливих і обраних – тих,

Чий Всесвіт рахманний – це Господа сміх.

*  *  *

Та жодна із карм є не гірша й не краща,

Бо кожен – конкретній призначений праці,

І кожен «хомут» вибирає для себе,

І буде щасливим, як робить, що треба.

Погано патрицію бути плебеєм,

І вільний душею не стане лакеєм.

«Споріднену» працю Господь нам вкладає.

Людина щаслива, як місце це знає.

Березень 2012 р.