Біографія Віри Холодної, актриси німого кино, невідомі цікаві факти. Віталій Шевченко.
Ваши пальцы пахнут ладаном,А в ресницах спит печаль.Ничего теперь не надо нам,Никого теперь не жаль...И когда весенней вестницейВы пойдёте в синий край,Сам Господь на белой лестницеПоведёт вас в светлый рай...Александр Вертинский
Я сиджу над чистим аркушем паперу, шукаючи такі особливі слова, щоб доторкнутися ними до Вашої душі і вона, почувши їх, забриніла б до мене у відповідь.
Хочу розповісти Вам про долю особливої людини, яка на початку минулого століття з’явилася на обрії людської зацікавленості, піднялася на недосяжну висоту мистецтва і любові пересічних громадян, об’єднаних невідомим тоді ще і загадковим кіно, затрималась там на якийсь дивовижно невеликий час і раптово згоріла, зникаючи назавжди у чорному небі безвісті.
Мова йде про актрису німого кіно Віру Василівну Холодну (1893–1919). Зразу хочу попередити читача, що буду намагатися розповісти про знамениту актрису німого кіно щось таке, що не увійшло у офіційні довідники, різні наукові статті та біографічні матеріали. Постараюся пояснити дивовижну долю цієї непересічної особи, білі плями, пов’язані із її життям.
І перше, що викликає підозру, це те, що у багатьох довідникових виданнях її називають – даю мовою оригіналу – «знаменитой российской актрисой немого кино». Дійсно, знаменита, дійсно, актриса, дійсно, німого кіно, але чому російська? Тільки тому, що почала свою кар’єру у Москві? Якби вона розмовляла на екрані російською мовою, то тоді ще якось можна було б погодитися, та й то це ще під питанням, а так – чому?
Походження актриси нам дає відповідь на це питання. Вона народилася 5 чи 9 серпня (точно не з’ясовано) 1893 р. в Полтаві у сім’ї Василя Андрійовича Левченка, який належав до старовинного козацько-старшинського роду, що бере свій початок від Івана Левченка з ХVІІ століття, про що написано у знаменитій книзі В. Лукомського та В. Модзалевського «Малоросійський гербовник» (стор.93).
Там же приведений герб роду Левченків. Приведемо і ми, бо це має безпосереднє відношення до нашої героїні. Даємо мовою оригіналу: «Щитъ: въ красномъ поле белый грифъ. Нашлемникъ. Возникающій влево грифъ, предшествуемый трубою. (Грифъ)».
Її батько, корінний полтавець, закінчив словесне відділення Московського університету, мати – Олександро-Маріїнський інститут шляхетних панн. Сім’я жила щасливо і дружньо. Батько викладав у рідній Полтаві, а мати виховувала дітей – Віру і ще двох молодших, Надію та Софію.
Коли Вірі було усього двоє рочків, помер дідусь, і сім’я переїхала до Москви на постійне мешкання. Як написано у біографічних статтях, тому, що бабуся залишилася одна. Ну, подібне відбувається часто і в наші дні. Коли хтось із батьків залишається один, то діти забирають його до себе. А тут вийшло трошки інакше, бабуся належала до аристократичного роду і наказала дітям приїхати жити до неї.
Так у два роки Віра Левченко стала москвичкою. Тут дуже скоро вона вступила в балетне училище Великого театру, але через рік місила його залишити, бо бабуся-аристократка була категорично проти такого заняття онуки:
– Ми належимо до таких аристократичних сімей, що не можемо майже голими танцювати на сцені! Це непристойно!
Але занотуємо собі, що аристократичність, інтелігентність, тактовність та імпозантність у молодої Віри природжені. Їй не треба було це виховувати у собі, вони були в неї від самого народження. Це був стан її душі.
Дівчина вчилася у гімназії і одночасно відвідувала гурток молодих артистів Московського художнього театру. Тобто, навчаючись у гімназії, Віра ще брала уроки гри на сцені. Вона ходить на виставки, концерти, вміє грати на фортепіано, як кожна дівчина її кола.
Але тут відбувається подія, яка повністю перевертає її життя. У 1908 р. в Москву приїхала з Петербургу найпопулярніша тоді в Росії актриса Віра Комісаржевська. Вона грала у виставі про кохання «Франческа да Ріміні» за драмою Габріеле д’Аннунціо. Від гри Комісаржевської у цій виставі Віра була у захваті.
Виявляється, треба на сцені не грати, а жити на ній. Комісаржевська жила. Ходила, сиділа, промовляла, дихала, їй було боляче, вона закохувалася, плакала, ненавиділа, одним словом, була справжньою людиною, одною з тих, хто сидів у залі, приголомшений її грою. Віра була під таким враженням від гри актриси, що кілька днів навіть не чула нічого, коли до неї зверталися. І перелякані домашні викликали до неї навіть лікаря. Той сказав, що в неї дуже тонка психічна організація і порекомендував для її укріплення займатися спортом.
Тоді ж вона побачила гру данської актриси Асти Нільсен у фільмі «Безодня» (1910 р.). Вона грала так само, як Комісаржевська. І Віра зрозуміла, що не помилилась. Так для неї стало все зрозумілим. Не грати, а жити! Але це сталося з нею трохи пізніше.
А зараз, у 1910 р., вона закінчує гімназію. І на випускному балі знайомиться із молодим юристом Володимиром Холодним. Молоді люди справляють один на одного невідпорне враження і незабаром вони одружуються. Хоча їхні сім’ї і були проти цього раннього шлюбу, але молодість і кохання перемогли!
У 1912 р. у подружжя народилася доня – Женя. Пологи були важкі, і лікарі попередили, що їй не можна народжувати знову, принаймні у найближчі роки, тому подружжя взяло на виховання ще одну дівчинку, Нонну, племінницю Володимира, щоб у Жені була сестричка.
Віра не пропускала з чоловіком жодної вистави, а також ходила з ним і на популярний в той час синематограф. Вже тоді вона користувалася увагою з боку знайомих, друзів, просто незнайомих людей. Темноволоса красуня з ніжною білою шкірою, великими сірими очима і надзвичайно густими і довгими віями, вона зазирала вам у душу, і від цього, здавалося, мінявся увесь світ навколо вас, і ви раптом відчували, що вже не можете так жити, як жили до зустрічі із нею.
Віра любила у себе приймати гостей, вона організовувала вечори, на які сходилися художники, поети, письменники, музиканти. До неї приїжджали Бальмонт, Леонід Андреєв, Андрій Білий, Юргіс Балтрушайтіс, Борис Зайцев.
Тут треба трохи більше розповісти про її чоловіка Володимира Холодного. Він був із відомої талановитої сім’ї українських патріотів, хоча про це і не дуже розповідали російські, а потім радянські дослідники. Але і зараз, вже в нових умовах, можна було б більш докладніше розповісти про чоловіка Віри Холодної, його оточення.
У Володимира було ще три брати (а може, й більше! хто знає?): Олексій, відомий на той час музикальний критик, був на весіллі у брата; Микола (1882–1953) – відомий український ботанік, фізіолог, мікробіолог, академік. Сьогодні інститут ботаніки АН України носить його ім’я.
Іще один брат Григорій (1886–1938), теж вчений, був секретарем заснованого у Москві Грушевським Українського видавничого товариства. Згодом переїхав до Києва, викладав у старших класах Другої української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства. Був головою «Просвіти» у Чернігові. Працював в інституті Української Наукової Мови, згодом очолював його. В 1929 р. був звинувачений у належності до Спілки Визволення України і засуджений до восьми років позбавлення волі. В 1938 р. розстріляний.
Ось таке оточення було у Володимира і його молодої дружини, про яке мовчать усі дослідники життя Віри Холодної.
Коли почалася перша світова війна, Володимир пішов на фронт. Вірі (а на плечах у молодої дружини були діти, молодші сестри та мати, батько помер, коли Вірі було десять років) треба було думати, як їх усіх утримувати.
І ось тут несподівано наступив для Віри Холодної її зірковий час!
В Європі палахкотить перша світова війна, чоловік на фронті, на плечах молодої 22-річної особи велика сім’я. Щось треба робити, щоб прокормити всіх. І Віра приймає рішення: йти в артистки кіно, воно допоможе їй вирішити усі проблеми. А далі все відбувається, як в якомусь фантастичному сні. Молода красуня потрапила до режисера В. Гардіна, він був вражений її красою, але коли вона попросила у нього якусь роль, він промовив:
– Нам потрібні артистки, а не просто красуні!
Та незнайомка продовжувала мовчки стояти перед ним, не зводячи з нього своїх очей. І тут наче хтось шепнув Гардіну: «Не відпускай її!». І він написав записку режисеру Євгену Бауеру. І ця записка вирішила долю їх усіх.
Вже після перших фільмів, які зняв Бауер («Песнь торжествующей любви» та «Пламя неба». 1915 р.), Віра Холодна загіпнотизувала усю країну. Заради того, щоб подивитися на неї, люди витримували великі черги.
Кожний фільм з нею був приречений на успіх. Закордонні режисери, російські кіноділки пропонували їй великі гонорари, щоб вона погодилася знятися у їхніх проектах.
Успіх у глядачів був шалений, у Харкові, наприклад, вони зірвали усі двері в кінотеатрі «Ампір», розбили вікна, щоб тільки дістатися до залу. Прийшлося викликати кінних драгунів. Коли вона виходила з кіностудії , її зустрічав тисячний натовп, і вона терпляче стояла і всім роздавала автографи.
Щось творилося неймовірне. Близькі, друзі, родичі, мати, сестри не могли зрозуміти, що відбувається. Їхня Віра, Вірунька, яка ось вона з ними, звичайна, може трохи мовчазна, – і отаке виробляє із людьми! Не може цього бути, бо цього не може бути ніколи!
А воно було, вчора, сьогодні, і, як не дивно, гарантовано відбувалося і завтра, наче у якомусь сні. Їхня дочка, сестра, подруга, просто знайома стала першою зіркою німого кіно у країні!
Сама Віра Холодна теж дуже дивувалася несподіваній реакції людей. Вона перевдягалася, щоб ніхто її не міг впізнати, і з сестрою Софією їхали кудись на околицю Москви і в якомусь другорядному кінотеатрі дивилася на реакцію глядачів. Усе повторювалося, один до одного.
«Не розумію, що з людьми!» – дивувалася Віра. А відповідь була проста. Віра на екрані не грала, а жила. З невловимою грацією вона поверталася на екрані і дивилася звідти на людину, що причаїлася у темному кінозалі і дарувала йому загадкову посмішку, йому, тільки одному йому, дарма, що зал повний і всі теж отримували від неї цю загадкову посмішку.
Коли вона завмирала від почуттів і не могла вимовити хоча б одне слово коханій людині, завмирав увесь зал, жінки починали схлипувати, а чоловіки казали собі, що ніколи тепер вони нікого не скривдять, що допоможуть усім, хто в цьому нужденний.
За час своєї раптової кар’єри (1915–1919) Віра Холодна знялася у 40 (в інших джерелах підкреслюється, що в 80) фільмах. І всі вони були прийняті глядачами на ура! На жаль, збереглося з них 4–5 фільмів і два уривка. Небагато. Іноді, з відстані часу, дивуєшся, як таке могло бути?! У країні, яка вела війну на фронтах першої світової війни, яка непомітно перейшла у громадянську, – і такий шалений успіх у глядачів!
Думаю, мабуть тому, що людина завжди бажає щастя. І саме в цьому випадку воно, це щастя, вийшло до людей в образі жінки, яку уособлювала Віра Холодна, і емоції глядача однозначні: наздогнати, врятувати, пригорнути до своїх грудей. Ось що зробила з людьми Віра Холодна, і що, в свою чергу, зробило її знаменитою.
Незабаром Віра Холодна стає законодавицею моди. Вона сама вигадувала собі моделі суконь, підбирала тканини, сама прикрашала капелюшки. Листівки з її зображеннями у різному вбранні випускалися величезними тиражами. Ну, і зрозуміло, що молоді жінки і дівчата зразу же беруть це собі на озброєння!
Її фантазія виявлялася навіть у виборі парфумів: вона прямо на шкірі змішувала два аромати, «Троянд Жанміно» і «Кеши» Аткінсона, – і у результаті виходив тільки їй властивий ніжний гіркувато-солодкий запах.
Але, на жаль, громадянська війна у Росії вносить свої сумні корективи. Коли більшовики захопили владу у Петрограді та в Москві, то вищий світ, який не потрапив до рук більшовиків, спочатку втік до Києва, а потім і до Одеси.
Опинилася з ними і Віра Холодна з дочкою Женею, мамою і молодшою сестрою Софією. А чоловік з іншою дочкою, Нонною, та сестрою Віри Надією залишився у Москві. І хоча вона продовжувала зніматися у кіно, але майбутнє було досить непевне, як і у більшості людей навколо неї.
Та популярність в Одесі у Віри Холодної була така ж сама висока, як і скрізь. На її концерти приходили Котовський і Мишка Япончик, про якого казали, що він був закоханий у Віру Холодну. Але хто тоді не був закоханий у зірку німого кіно! Був закоханий і майбутній співак Олександр Вертинський, кар’єра якого тільки починалася. Це він у свій час привіз з окопів першої світової до Москви листа Вірі Холодній від чоловіка. Привіз, побачив і... закохався.
Він написав кілька віршів, присвячених Вірі Холодній. Уривок одного з них я поставив епіграфом до статті.
Вертинський, як і інші люди їхнього з Вірою Холодною кола, втік від більшовиків. Але не надовго. Йому прийшлося пізнати і гіркий хліб еміграції. Але це буде потім, а в 1919 р., на гастролях у Ростові, він дізнався про раптову смерть Віри Холодної. Не хотілося вірити... А сталося ось що.
8 лютого 1919 року Віра Холодна виступала на концерті на користь фонду професійного союзу театральних художників міста Одеси. В театрі було дуже холодно, глядачі сиділи у шубах, а артисти виходили у відкритих платтях. Мабуть, вона застудилася під час концерту. Після нього Віра Холодна захворіла. Лікар поставив діагноз – «іспанка», вірусний грип, кажучи сучасною мовою. В 1918 р. в Європі від цієї хвороби, по різним даним, померло від трьох до шести мільйонів людей. Лікувати цю хворобу тоді не вміли. Хоча і зараз таке враження, що вона приходить собі, коли їй заманеться, і йде теж тоді, коли захоче.
Віру Холодну лікували кращі лікарі Одеси. Вона прохворіла вісім днів. Останні чотири дні і чотири ночі під вікнами стояв великий натовп. Щось було неспокійне і лякливе у мовчанні цих звичайно дуже балакучих одеситів. 17 лютого 1919 р. вона померла. Під будинком Папудова, де вона вмерла, на Соборній площі, стояла вся Одеса...
За бажанням родичів її повинні були поховати в Москві, і тому Віру Холодну відспівали в Одесі та набальзамували її тіло, щоб відвезти в Москву. Але країною котилася громадянська війна, і виїхати з Одеси було неможливо, тому Віру Холодну тимчасово поховали на Першому Християнському кладовищі, щоб потім, коли з’явиться можливість, відвезти до Москви і там перепоховати.
Але новій владі було не до цього, у неї були більш важливі справи, а тут якийсь дріб’язок, бувша артистка...
В 1931 р., коли на місці кладовища створили парк ім. Ілліча, могила Віри Холодної загубилася, як і загубилася могила Льва Пушкіна, брата російського генія Олександра Пушкіна, який був теж похований на цьому кладовищі. Не пожаліли і гробниць одеського генерал-губернатора Воронцова і його дружини, яку оспівав у своїх віршах Олександр Пушкін, – Єлизавети Воронцової.
Як сказав у ті часи один відомий діяч країни: «Лес рубят – щепки летят!»
Авторові цих рядків довелося бувати в парку ім. Ілліча, там ще на його території біля входу розмістився зоопарк, який завжди притягував до себе відвідувачів.
Якось ми там прогулювалися із тіткою Женею і дядьком Едвардом. Мій дядько був любителем малювання, хоча робив це без великих успіхів. І той раз він тримав у руках олівця і цупкий лист ватману, збираючись наносити на нього якийсь краєвид парку.
Уважно придивляючись до пейзажу, він сказав:
– Тут була десь похована Віра Холодна!
– Цить! – перелякалася тітка. – А то ще хтось почує!
Я промовчав, але запам’ятав і прізвище, і ім’я. Шкода, що не здогадався щось докладніше в них розпитати. Хоча швидше за все вони мені нічого б не розповіли.
А після смерті актриси скоро стали розповсюджуватися чутки, що її отруїли. Бо дуже вона була на себе не схожа, коли її ховали. Щось насторожувало людей, вони не вірили поясненням, які розходилися навколо смерті актриси.
Найбільш відомою версією, яка існувала у радянські часи, була та, що Віра Холодна «отруєна денікінською контррозвідкою за підозрою у зв’язках з більшовиками». Зрозуміло, що ця версія безглузда. Чому денікінська контррозвідка повинна десь ховатись і когось отруювати, коли в Одесі в цей час (лютий 1919 року) вона була при владі?
Якщо вона когось підозрює, то просто їде за адресою, арештовує та розстрілює, якщо треба, як це відбулося майже в ті дні із Жанною Лябурб і її товаришами.
Офіційна версія: померла від «іспанки». Але і тут є досить сильне заперечення. Останній випадок смерті від «іспанки» був зафіксований в Одесі в жовтні 1918 р. за п’ять місяців до смерті Віри Холодної. Тобто, епідемії вже не було. А ми раніше писали про те, що вірусний грип приходить сам і сам потім йде собі.
А в нашому випадку він пішов іще п’ять місяців перед хворобою актриси. Значить, це був не вірусний грип?
І тут прийшов час згадати про книгу академіка В. Р. Файтельберга-Бланка «Одесса в эпоху ленинской и сталинской диктатуры», яку він написав у співавторстві з одеською журналістською Т. М. Колесніченко (Одеса, Видавництво «КП ОМТ», 2008 р.).
Даємо розлогу цитату з книги мовою оригіналу: «Троцкому также принадлежит идея освобождения Одессы от интервентов путем подкупа Фрейнберга – начальника штаба французской армии, крупные суммы которому вручила знаменитая артистка немого кино Вера Холодная (в девичестве Левченко). Правда, у меня возникает мысль, что убийство Веры Холодной было совершено по приказу Троцкого, которому не нужны были свидетели такого авантюрного финала, а также с целью пропаганды международной солидарности пролетариата при участии Жанны Лябурб и других коммунистов–интернационалистов Франции» (стор. 433).
Коли взяти до уваги повідомлення академіка (до речі, далекого родича Леніна!), то тоді все становиться на свої місця. На жаль, актриса, далека від великої політики, випадково перетнулася з одним із найкривавіших диктаторів ХХ століття, і ця зустріч закінчилася трагічно для молодої актриси. Що їм до людини, навіть геніальної!
Через два місяці чоловік Віри Холодної Володимир помер від тифу і туги за дружиною, а ще через місяць померла від черевного тифу її мати. Старша сестра Надія взяла опікунство над дітьми Віри та молодшою сестрою Софією. Потім вона вийшла заміж за болгарина чи грека, і в 1923 р. виїхала з дітьми в Болгарію.
Софія залишилася в Одесі, взяла прізвище Холодної і стала балериною Одеського оперного театру, де танцювала з 1920 р. по 1937-й. Насторожує тільки те, що рік якийсь неприємний, хоча за цим віком балерини вже припиняють танцювати. Вона ніколи не зраджувала пам’ять своєї сестри.
Ось і підійшла до закінчення наша розповідь. Нам залишається тільки повільно перегортати сторінки її незвичайного життя і тихо радіти, що і ми прилучилися до постаті цієї дивовижної жінки і актриси.
2.10.2012 р.
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
