Серпневе плетиво

Гаптована сорочка домоткана,
блищить на сонці серпня капелюх –
ним відганяє ос, кусливих мух,
вартує він на зоряних баштанах...

А зорі – сріблом – в стомлену траву,
росою вранці спалахнуть востаннє...
І всотує їх спраглими вустами
засмаглий степ... сплітає тятиву
між будяків для променів і світла.
Мов посмішкою вуст до самих вух,
стікає соком – репнув бо! – кавун,
а небо зрідкохмарене, розлите...

Розпеченого сонця мідний жбан
напівсхилився до Дніпра під кручу,
прошкує літо в осінь неминучу
крізь плетиво баштанових ліан.