Не клич

Не клич мене, мій листопад,
бо я іще у тому серпні,
де ночі зоряні, нестерпні,
любов п’янка, як зорепад...
Не клич мене, мій листопад.

Вже передзим’я відбуло,
залишивши мені на згадку
щем од любові, трохи статку,
на дяку – зранене крило...
А іншого – як не було.

Не клич мене, мій снігопад,
мені не до вподоби туга.
Та, вочевидь, покличе хуга
з собою – в ірій, зорепад,
у далеч, вічність... віршопад?

2009

Зі збірки «Осінній віршопад»