Біля поховання Лесі Українки

Прямую тихо кладовищем Байковим
До Лесиного вічного прихистку.
Ось промені від сонця линуть зграйками,
Пробившись крізь дерев лапате листя.

Крадуться нишком тіні нерозбірливі,
Хитаються непевно, як примари.
Уважно стежать очі недовірливі
Зі стел за мною. Йду я – з уст ні пари.

Дороговказ із стрілкою і написом:
«До поховання Лесі Українки»,
Що на шляху моєму вчасно трапився,
Привів до того місця, де дві жінки,

Письменниці обидві, мати й доня,
Поховані лежать не серед знаті,
Як люди видатні й усім відомі,
А де миряни прості, небагаті.

У огорожі скромній сплять дві жінки –
Олена Пчілка й Леся Українка.