Шляхи, які ми вибираємо

Історія щасливого батьківства. Акторська трупа, кастинги і дитячий будинок. Віталій Шевченко.

Він посміхнувся усім присутнім зі сцени і весело сказав:
- А зараз підемо обідати! – і стукнув ціпком о підлогу.
Глядачі засміялися. Діти, - тому що їм сподобалася вистава, а дорослі, тому що від цього мандрівника віяло таким добром і любов’ю, а його очі наче зверталися до кожного з них, мовляв, зроби щось добре для людей.
Всі зааплодували і почали підніматися зі своїх місць.
- Діти! – звернулася до них вихователька, - Йдемо мити руки!
І тут до нього підкотилося дитинча, міцно схопило його за руку і спитало:
- В тебе тато і мати є?
Він завмер: - Є!
- А в мене немає, - зітхнуло дитинча і пішло кудись убік.
Він приголомшено завмер, наче тут була якась його провина. До нього підскочив керівник їхньої трупи, Дмитро Іванович:
- Єгор, зажди, я зараз отримаю у них гонорар. – і попетляв теж кудись з кімнати.
Він підійшов до Веселки, її грала Іванка Стець, і спитав:
- На кастинг підеш?
- Ні, - чомусь збентежилась Іванка, - я буду зайнята…
Він здивувався, бо всі з їхньої трупи тільки те і робили, щоб засвітитися на кастингах або в якомусь театрі, - і негайно почати свою кар’єру артиста, бо всі вони були впевнені, що генії або в гіршому випадку таланти з них вийдуть.
- А мені сказали прийти! – зітхнув він, - хочуть подивитися і послухати.
- Ввечері зустрінемося? – додав Єгор дівчині.
Вона знову збентежилася:
- Не знаю…
Тут її виручив Дмитро Іванович, він з’явився знову перед ними, своїй трупи, і енергійно роздав усім гонорар. І трупа швидко потекла з дитячого будинку у різні напрямки, зникаючи до наступного дня.
Єгор з подивом побачив, як Іванка сіла в автомобіль, де за рулем був режисер Аполлон Гадюкін, який набирав артистів для свого нового шедевру «Принцеса на салі». Він наче наштовхнувся на невидиму стіну і боляче об неї вдарився.
Збоку підійшов його товариш, Аркадій Шмуль, характерник.
- Ти, що, не знаєш? Цей Аполлон Бельведерський вже давно крутиться біля Іванки, як тільки вона приїхала сюди. – засміявся Аркадій і додав:
- Не гайте, куме, сили, спускайтеся на дно!
І махнувши рукою, додав наостанок:
- Зустрінемося ввечері, після кастингу!
Тут знову вихопилася звідкись вихователька і сказала:
- Ми вас запросили на неділю. Дмитро Іванович вже пішов. Передасте йому?
- Добре, - відповів Єгор, - А що вам зіграти?
- А що хочете! – посміхнулася вихователька. – У вас все гарно виходить. Дітям подобається.
Та настрій у Єгора був зіпсований. Він повільно йшов по вулиці і піймав себе на думці, що йти на кастинг йому зовсім не хочеться. Немає настрою. І так і вийшло.
Коли його прослуховували, то він навіть збився, забув слова, і режисер здивовано на нього дивився а менеджер, смаглява жіночка за його спиною, щось викреслила у аркуші, що тримала у своїх руках.
Він навіть не дочекався результатів, пішов. Ще потинявся у центрі, зазирнув у знайоме кафе, де збиралися артисти і творча молодь, Іванки ніде не було.
Тут він згадав хлопчика, що до нього підійшов у дитячому будинку і по дорозі зайшов у крамницю, де продавали дитячі іграшки. Там було обмаль покупців і молода продавщиця спитала його:
- Вам допомогти? – нагороджуючи Єгора своєю найпривабливішою посмішкою.
- Так, - відповів він, - іграшку для трьохлітньої дитини.
- Ви такий молодий, а вже батько! – посміхнулася продавщиця.
- Так… - спіткнувся Єгор, згадуючи дитинча, а він навіть не спитав його ім’я, - син…
Разом із продавщицею знайшли кумедну іграшку, літак, якщо його завести, то він піднімався і летів метрів п’ять над землею.
Продавщиця посміхнулася Єгору:
- Хто в нас купляв цю іграшку, були задоволені. Дітям вона дуже подобається.
Ввечері Аркадій повідомив, що Аполлон набирає трупу у свій шедевр і завтра усім бажаючим потрібно прийти до нього, щоб він на всіх подивився. Єгор відмовився:
- Не піду!
- Дурень! – сказав Аркадій. – Дівчина пішла від тебе, ну і Господь із нею! Познайомся з іншою.
- Ні, - заперечив Єгор. – Я кохаю Іванку. І мені ніхто інший не потрібний.
- Дивись сам. – захитав головою Аркадій. – У цього Бельведерського скрізь схвачено.
У неділю, коли вони зібралися їхати у дитячий будинок з виставою, виявилося, що Іванка не прийшла і Дмитру Івановичу прийшлося гримувати під Веселку свою дружину, Ольгу Борисівну.
Вона дуже розізлилася, бо чоловік поламав її особисті плани, та діватися було нікуди, все ж таки, хоч і маленький, а буде гонорар.
- Я ж слів не знаю! – сердилася Ольга Борисівна.
Єгор їй порадив:
- Ви тільки плескайте у долоні і підплигуйте на місці.
Вистава була прийнята глядачами на «ура». Вони від кожної репліки артистів на сцені заходилися від сміху і щедро нагороджували їх оплесками. Особливо їм подобалася Веселка, яка тільки те і робила, що підплигувала на місці і розмахувала своїми крильцями.
Після спектаклю розпашіла Ольга Борисівна підійшла до Єгора і подякувала його:
- Боже, Єгоре, я перед цими дітьми спочатку відчувала себе дурепою, а потім від їхніх посмішок навіть пробачила Дмитра Івановича. Спасибі тобі! – з обличчя Ольги Борисівни не сходила добра посмішка.
І тут підкотилося до Єгора це дитинча:
- Я чекав на тебе, - сказало воно, - Марія Іванівна пообіцяла, що ти прийдеш у неділю.
- Як тебе звати? – спитав Єгор.
- Пилипом. – дитинча цупко тримало Єгора за руку.
- Пішли, я тобі приніс подарунок, - пригорнув дитину до себе Єгор.
Іграшка дуже сподобалася Пилипу і він наостанок сказав Єгору:
- Коли я виросту, то стану льотчиком і полечу шукати батьків!
І у Єгора щось ворухнулося в душі. А той стояв біля нього і дивився на літак, що повернувся з п’ятиметрового польоту.
Оце, мабуть, і вся наша історія. Тільки потрібно додати, що з кастингами нічого у Єгора не вийшло, добре і просте його обличчя нікому не подобалося, а він і не дуже намагався сподобатися, бо Іванка продовжувала зустрічатися з Аполлоном, а коли з його фільмом нічого не вийшло, то вона почала зустрічатися з якимось спонсором, який пообіцяв дати гроші на фільм «Паскудне кохання», де вона буде грати головну жіночу роль.
Про це Єгору доповів Аркадій. І Єгор не витримав, він зібрав свої речі, взяв Пилипа і повернувся до себе додому.
Батьки здивувалися, але нічого не сказали сину. Ну, що ж, буде у нас онук. Вони були такі ж самі, як і їхній син.
І ось одного дня, коли Єгор проводив уроки у школі, до вікна у класі підбіг Пилип:
- Тату! До тебе приїхали.
- Хто? – спитав Єгор.
- Якась жінка! Каже, що вона тебе знає! – Пилип посміхався до батька.
Єгор вискочив з класу, побіг коридором, а біля входу стояла Іванка. Вона з острахом дивилася на Єгора.
- Як ти мене знайшла? – спитав він.
- Адресу дав Аркадій. – відповіла Іванка.
- В мене є син, – сказав Єгор.
- Я знаю, – тихо промовила Іванка.
Ось і все, що я хотів розповісти вам. Добрі люди повірять, а недобрі – ні. Та світ тримається саме на добрих людях.

20.05.2016 р.
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
Избранное: современный рассказ, рассказы о любви
Свидетельство о публикации № 10975 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Читателей: 1 708
  • Комментариев: 2
  • 2016-06-20

Стихи.Про
Історія щасливого батьківства. Акторська трупа, кастинги і дитячий будинок. Віталій Шевченко.
Краткое описание и ключевые слова для: Шляхи, які ми вибираємо

Проголосуйте за: Шляхи, які ми вибираємо



  • Светлана Скорик Автор offline 20-06-2016
Красивая и добрая рождественская история. Как не хватает таких историй людям! Почему-то пишут всегда что-то жёсткое - или из жизни, или из мрачного будущего (если это фантастика). А душе хочется сказки и надежды.
  • Виталий Шевченко Автор offline 20-06-2016
Спасибо, Светлана Ивановна! У меня еще есть несколько таких историй.
 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail: