Щасливий день у житті

Дается тем, кто добр

Взагалі-то тут і нема чого розповідати. Першим його на керівну роль висунула вихователька їхньої групи Ніна Іванівна. Їй треба було поставити замикаючим когось помітного, щоб всі побачили, що далі вже нема нікого і вона оглянула завмерлих своїх діточок, помітила Валька Килимника, який навис над всіма дітьми і сказала йому:
-Будеш йти в кінці з прапором у руках! І щось гелготіти!
Оце і була її помилка. Він так загелготів, що перелякав усіх дівчаток групи. Вони всі розплакались, перелякались, думали, що на них іззаду зараз нападе вовк. Його так і прозвали – Валько Вовк.
Але Ніна Іванівна, дуже зайнята особа, почала залишати за себе цього Вовка, казала:
-Я зараз йду по своїх справах на п’ять хвилин а ти тут подивися, щоб всі спали. Бо зараз мертвий час!
І Валько придумав, що робити. Коли хтось з дівчаток вовтузився і не хотів спати, вона починала пирхати, піднімалася, і тут на неї налітав Вовк, притуляв до подушки і цілував у губки. Багатьом це подобалося. І Валько те і робив, що бігав по палаті і цілував дівчаток.
І все було гаразд, і Ніна Іванівна робила свої термінові справи, і Вовк був задоволений і дівчатка. Поки одна з них, Марічка Струдель, не прохопилася дома. Коли мама спитала її що вони там роблять, вона сказала:
-Вовк бігає по палаті і нас усіх цілує!
-Який Вовк? Як цілує? – отетеретіла мати.
І прийшла зразу же до керівництва і все відкрилось. Ніна Іванівна вилетіла з роботи а за нею вигнали з дитсадка і самого Вовка. Але досвід у Вовка залишився. І він пішов по театральній лінії. Це йому дуже подобалося.
Високий, майже два метри зросту, міцний, пригорне до себе артистку на сцені і цілує. Та навіть забуде свою ролю. А Валько не відпускає її, тримає у своїх лещатах.
Коли розподіляли ролі то виходило так, що ролю з цілунками давали Валькові. Навіть режисер перестав з цим боротися.
-Чорт з ним! З цим Вальком! Хай цілує!
Продовжувалося до тих пір, поки у них в трупі не з’явилася молода, красива актриса Мелані Сліпачук.
Коли Валько схотів її звично притиснути до себе, вона несподівано для глядачів, для артистів на сцені, для режисера вперіщила по щоці:
-Що ви собі дозволяєте? – і втекла за куліси. І Валько залишився стояти на сцені як бовдур.
Глядачі, правда, сприйняли це як дію і почали аплодувати. Тому всі подумали, що це так і треба. Всі, та не Валько! Він поперся до Мелані за роз’ясненнями.
Та не пустила його в убиральню. Як раз перевдягалася.
-Закрийте за собою двері!
І Валько перший раз у своєму житті залишився один перед дверима колеги. А Мелані, привівши себе у порьядок, вийшла з вбиральні і клацаючи підборами, з високо піднятою головою, пройшла мимо оцього Вовка!
Наступного разу Валько побоявся підійти на сцені до Мелані, стояв десь збоку і тільки дивився на неї. Режисер потім лаявся, чого це він, Вовк, стоїть як стовп! Що, ролю свою забув?
-Та я, той… того… - - щось мурмотів Валько.
-Тьху! Вижену з трупи! - погрожував режисер, він і сам був не проти цілувати артисток. Та за спиною височила його дружина, яка теж була у трупі, Олімпіада Гура. І він її боявся. Бо рука у неї була важка.
І Валькові прийшлося перекваліфікуватися на більш непомітні ролі: «Їжа подана, пане!» або «Буде зроблено, товаришу!» І ніяких цілунків!
Але що поробиш заради грошей! Бо Валько іншого нічого не вмів робити. А тут режисер вирішив записати своє ім’я у театральну історію сучасності і поставити спектакль, який йшов би на всіх сценах країни. І назва у п’єси була підходяща: «Дам у морду!» Це б ще нічого, але головна героїня їздила на візку по сцені. Бо не вміла самостійно ходити.
І тут виявилося, що жодна артистка у трупі не підходила до цієї ролі. То бюст дуже пишний, Відволікає увагу глядачів, то сідниці не вміщуються у візок, то ноги починають рости від вух, одним словом, не те, що було в уяві у режисера.
Отак він мучився, поки йому не порадили взяти кого-небудь з притулку на час вистави. Він так і зробив, послав свого помічника, Белу Адольфовну, щоб вона там підібрала потрібну людину. Та так і зробила, привезла із собою маленьку, перелякану дівчиську, років 18, не більше.
Дивилася на режисера з того візка, а на всю сцену бовваніли її жовті, наче з Освенціма, худі ноги. Режисер був задоволений, саме те, що потрібно! Навіть одяг не треба міняти, якесь сіре, невиразне, одним словом, - балахон.
-Чудово! Чудово! – вигукував він на репетиціях.
А Валько підходив, нахилявся над дівчиськом і завмирав, не міг заставити себе поцілувати її, перелякану і голодну. Мабуть, перший раз у своєму артистичному житті, і не тільки.
Потім прийшла і пішла генеральна репетиція. Наближалась прем ера. Усе було чьотко!
Валько домовився з друзями після прем ери піти у кафе біля театру і відмітити успіх. Як завжди. Все ж таки служать одній богині – Мельпомені.
І тому в останньому своєму виході на сцену він підійшов до візку, нахилився над дівчинкою, Валько навіть не знав, як її звати, побачив завмерле обличчя і поцілував у вуста героїні, тим викликавши гучні оплески глядачів.
Все, останній раз закрилася завіса на сцені, всі, задоволені, розтікалися по своїх справах, і Валько теж, перевдягнувшись, готовий був йти по своїх чудових доріжках життя. Він ще позаглядав у вбиральні артистів, особливо артисток.
-Ай-яй-яй! – перелякано і не дуже була йому відповідь. Ну, що ж, зробив все, що може, хай інші роблять ліпше!
І тут він у самому темному кутку, на виході, наштовхнувся на дівчину у візку. Вона сиділа і мовчки дивилася на нього. Він зупинився, наче вдарився об перепону.
-Ти… ви… що… тут… робиш… робите? – промимрив він від несподіванки.
-Що…що… сідю… - невдоволено відповіла дівчина, спектакль закінчився і вона поверталася до свого звичного життя.
-А… а… - почав він і замовк. Що тут говорити, коли і так ясно. Всі її забули.
-Що, за тобою не приїдуть? – нарешті він зумів щось сказати зрозуміле, як для Вовка.
-Ні, - похитала головою дівчина, - сказали, щоб я сама добиралася. А я з’їхати
- зверху униз не можу.
-Зараз, зараз, - заметушився Валько і стягнув її на перший поверх.
-Валько! Ми тебе чекаємо! – сказав останній з їхньої кумпанії, та Валькові було не до них. На нього дивилися очі дівчини.
-Як тебе звати? – спитав він.
Дівчина подивилася на нього уважно, посміхнулася і сказала: - Леся.
Потім помовчала і додала: - А як тебе звати, я знаю, Валько Вовк.
Йти у кумпанію Валькові розхотілося. Він подивився на дівчину і сказав:
-Пішли десь посидимо… ти теж добре грала…
-Та що я там грала… - зітхнула дівчина, - і може за мною таки приїдуть…
-Нічого, ми попередимо швейцара, а я тебе сам відвезу.
-Правда? – на Валька дивилися щасливі очі дівчини.
Так і зробили.
-Микитович! – сказав він кремезному чолов’язі на виході з театру, - коли приїдуть за Лесею, скажеш їм, що я сам відвезу її, хай не хвилюються.
-Добре! – Микитович сховав своє здивування від пари. І не таке бачив на своїй службі.
-Ти давно у притулку? – спитав Валько.
-Давно… я сирота… нікого в мене немає…- відповіла дівчина тихенько.
Вже стемніло і Валько штовхав візок перед собою. Він раптом відчув, що йому подобається отак йти із цією дівчиною по вулицям рідного міста, відчувати відповідальність за неї, таке у нього було вперше в його житті.
Нарешті під’їхали до якогось кафе. Валько нахилився, щоб підняти візок по сходах. Леся тихенько проказала йому:
-А може не треба?
-Чого це не треба! – відповів Валько. – Це ж і твій дебют!
Охоронець на сходах спочатку не хотів пускати, але подивившись на щасливе обличчя дівчини у візку, відійшов убік. А для Лесі це все було уперше в її житті , вона щасливо посміхалася Валькові, усім, хто підходив до їхнього столику.
Коли офіціант розілляв у келихи шампанське, вона відпила з нього і сказала:
-Я ніколи його не куштувала!- і зітхнула, цим добивши Валька.
Сиділи довго, до самого закриття. Офіціанти дивилися на них і перешіптувалися. Давно в них таких відвідувачів не було. А один з них підійшов, коли вже зачинялося кафе і сказав, звертаючись до Лесі: - Спасибі вам велике, що ви прийшли до нас!
-Правда? – засяяла посмішка на її обличчі.
А коли Валько розраховувався за вечерю, то офіціант не захотів брати чайові. Коли Валько відвіз Лесю до притулку і прощався з нею, то сказав їй:
-Я завтра прийду до тебе і ми підемо і виберемо тобі нову сукню.
Вона тільки мовчки дивилася на нього своїми щасливими очима.

08.10.2019р.
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
Свидетельство о публикации № 17589 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Читателей: 33
  • Комментариев: 2
  • 2020-03-22

Дается тем, кто добр
Краткое описание и ключевые слова для: Щасливий день у житті

Проголосуйте за: Щасливий день у житті


    Произведения по теме:
  • Щоб не запізнитися
  • Душею треба це відчувати
  • Я жінка!
  • Оповідання про почуття, які треба берегти усе життя. Щастя материнства і подружня зрада. Жінка, яку несправедливо образили. Віталій Шевченко.
  • Шляхи, які ми вибираємо
  • Історія щасливого батьківства. Акторська трупа, кастинги і дитячий будинок. Віталій Шевченко.

  • Пугачев Евгений Валентинович Автор offline 22-03-2020
Чудове оповідання.
  • Виталий Шевченко Автор offline 23-03-2020
Дорогий Євгене Валентиновичу, дякую!
 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:


   
     
Щасливий день у житті