В пошуках рідної душі. Віталій Шевченко.
Катерині приснився вранці дивний сон. Наче вона йде під вінець, в білому платті, в руках великий букет квітів, її любимі червоні троянди, а поруч він, коханий. Катерина не встигла його роздивитись, хто це, бо тут гавкнула на вулиці чиясь дворова собака. І вона з подивом утупилась у стелю. На ній, звичайно, нічого не було.
Катерина ще трохи полежала, пригадуючи бачене. Хто це? В її житті такого раніше не траплялось. На роботі один жіночий колектив і без неї є досить бажаючих знайти собі когось із сильної статі.
Тут неподалік, у ліжечку, завовтузився її синок, Стасик, скинув з себе ковдрочку. І вона нахилилася над ним, поправила, і замилувалася дитиною.
Та скотина не схотіла залишатися з нею, коли взнала, що вона вагітна. Хотіла, щоб зробила аборт. Але вона рішуче відмовилася. Після цього він десь розтанув у просторі. Ну, і грець із ним!
Тепер усі подруги кажуть, що Стасик викапана її копія. Такі ж самі великі волошкові очі і чорна чупринка.
Спати вже не хотілося, вона піднялася і пішла на кухню, готувати сніданок. Потім привела себе в порядок і вчасно, бо хтось подзвонив і вона здивовано пішла до дверей. Хто б це міг бути так рано?
Відкрила двері і на порозі побачила молодого незнайомого чоловіка із маленькою дівчинкою на руках.
- Вибачайте мене! Я бачив вас у дитсадку. Мене терміново викликають на роботу. І якщо ви не проти, то відведіть Катеринку у дитсадок разом із своїм хлопчиком! – видав їй усі свої проблеми незнайомець.
- Я навіть не знаю, як вас звати! – розгубилась Катерина.
- Єгором. А вас? – назвався незнайомець.
- Катериною, - відповіла вона.
- О, та ви ще й тезки! – посміхнувся сусіда.
- А якщо вона буде плакати? – нерішуче проказала Катерина.
- Ні, - відповів Єгор. – Вона в мене розумниця.
- А ваша дружина? – нарешті спитала Катерина.
- Дружини немає! – і на обличчя сусіда набігла хмарка смутку.
І Катерина зважилася:
- Добре, залишайте! – вона обережно прийняла дитину на свої руки і сусіда посміхнувся їй наостанок:
- Дякую вам! – і розтанув в імлі коридору, загуркотів ліфт і все стихло.
Катерина зайшла до себе у спальню. Подивилася на свого Стасика, той спав, розкинувшись на подушці. Вона обережно поклала дівчинку на своє ліжко, вкрила ковдрою і замилувалася дітьми. Дівчинка була схожа на свого батька. Рівненький носик і кучері над вухами.
З якимось новим почуттям вона повернулася на кухню, вовтузилась із посудом і весь час прислухалася до того, що робиться у спальні.
Час підганяв і треба було вже йти і будити дітей, відводити їх до дитсадка і йти на роботу.
Вона заглянула у спальню і завмерла. Її Стасик стояв у ліжечку і уважно дивився на дівчинку. А та, у свою чергу, сиділа на ліжнику і теж не зводила очей зі Стасика.
Побачила незнайому молоду жінку і вказала пальчиком на хлопчика:
- Братик!
Катерина підхопила дівчинку, притулила до себе, поцілувала у щічку, зраділа, що та не коверзує і сказала:
- Братик! Братик! Йдемо, Катериночко, будемо вмиватися!
На диво, діти не плакали і не вередували. Катерина відвела їх у дитсадок і пішла на роботу.
Її подруга, Люба Чміль, звернула увагу, що Катерина сьогодні не така, як завжди. Вся світиться.
- Що з тобою? – зацікавлено спитала вона.
- Мені якийсь сон дивний приснився сьогодні. Наче я виходжу заміж. А біля мене стоїть коханий. Так усе красиво! Тільки я не встигла роздивитися його. Хто він такий? А потім вранці прийшов сусіда і попросив мене відвести його доньку у дитсадок, куди ходить і мій Стасик. – сяючи очима, розповідала Катерина. – І я їх потім удвох відвела.
- А його дружина? – практично поцікавилася Люба.
- Сказав, що її у нього немає, - відповіла Катерина.
- Ось тобі і все пояснення твого сну! – безапеляційно вирішила Люба. – Це був він!
- Скажеш таке! – непевно відповіла Катерина. – Я його бачила перший раз.
- Ну, той що? – не погодилася Люба. – Це не має ніякого значення. Я свого Миколу теж не дуже знала, коли ми з ним вирішили побратися. Ми ж з ним не «Капітал» Маркса збиралися вивчати! – і молоді жінки розсміялися.
А ввечері, після роботи, Катерина пішла у дитсадок за дитиною.
- Ваш Стасик цілий день не відходив від цієї дівчинки, - розповіла, посміхаючись, вихователька, - весь час гралися удвох.
Батьки дітей вже майже всіх розібрали, тільки у кутку сиділи з усієї групи її Стасик із Катрусею. І вона пожаліла дівчинку, не залишила її одну. Прийде батько і вона віддасть йому дитину.
Вдома, поки діти гралися у кімнаті, Катерина заходилася готувати вечерю, приготувавши її, побігла до дзеркала і надягла кращу свою сукню, червону з білими горошинами. Покрасувалася ще перед дзеркалом, зітхнула, Любі легко говорити, а тут не знаєш, що робити.
Зазирнула у кімнату, діти мирно сиділи над якимись іграшками. І тут задзвенів дзвінок біля входу. Вона побігла до дверей, відчинила, перед нею стояв, посміхаючись, сусіда з великим букетом червоних троянд.
- Це вам! – сказав він. – Спасибі за дочку. Я знову затримався на роботі.
- Нічого, - відповіла вона, притискуючи квіти до грудей, - вона у вас дійсно не вередлива. Заходьте! – і Катерина відступила убік.
Зайшли у кімнату. Катруся, побачивши батька, кинулася до нього:
- Татку! – він підхопив її, притис до себе, обціловуючи обличчя доньки.
Потім вона обійняла батька за шию, повернулася до молодої жінки, показала на неї пальчиком і несподівано сказала:
- Мама!
Катерина завмерла від цих слів, а Катруся повернулася до Стасика, який продовжував сидіти на підлозі, теж показала на нього пальчиком і пояснила дорослим:
- Братик!
Сусіда посміхнувся:
- Бачте, яка моя доця розумниця, все знає!
І тут Катерина зважилась:
- Може, Єгоре, повечеряємо всі разом? - і вона з острахом чекала відповіді.
Сусід подивився на хлопчика на підлозі, на сусідку, яка дивилася на нього сяючими очима, і сказав:
- А чому б і ні! Правда, доцю?
18.06.2016р.
