"Дорогой шла негладкою..."

---

Коли я вирішив доповнити свій нарис «У меня ещё много времени…», де я розповідав про долю геніальної російської поетеси Марини Цвєтаєвої (1892 – 1941рр) та її сина Георгія (1925 – 1944рр), то я наштовхнувся на діалог, який відбувся між Андрієм Трухачовим (1912 – 1993), сином Анастасії Цвєтаєвої (1894-1993рр) і поетесою Тетяною Костандогло, автором книги «Пятый воздух. Версия убийства Марины Цветаевой», після відкриття музею Марини Цвєтаєвої у Москві, на відкритті якого побували Михайло Горбачов (1931р. народження) з дружиною Раїсою Максимівною (1932-1999рр). Даю мовою оригіналу:
« - Вы Марину Ивановну читали? Знаете? – спрашивает Андрей.
- Не знаем, но почитаем, - отвечает Раиса Максимовна…
Андрей – мне, добродушно смеясь:
Обещали почитать!»
І це казали кращі з них! Люди, які закінчили юридичний та філософський факультети Московського університету! А що казати про інших, які ніколи у своєму житті не відкривали сторінок книг Пушкіна чи Шевченка і керували великою країною!
Тому і не дивно, що у них весь час то вішалися Єсенін з Цвєтаєвою, або стрілялися Маяковський чи Микола Хвильовий, чи гинули у таборах Микола Куліш та Осип Мандельштам, а в наш час Василь Стус.
Я тут згадую найвидатніших або просто геніальних поетів чи прозаїків, яким вкоротила життя тоталітарна влада. І тільки в наш час дослідники зуміли докопатися до правди про загибель найвидатніших представників української чи російської культур.
Такі ж самі випадки були і з іншими представниками літератур бувшого Радянського Союзу, але про це треба писати окремо.
Отак само завдяки ентузіастам відбувається сьогодні і з Мариною Цвєтаєвою.
Останнім часом, починаючи з перебудови, вийшло багато літератури, статей, досліджень про життя поетеси та її творчість, про останні дні її життя.
Довгий час писалося, що поетеса переживала творчу і життєву кризу, не мала роботи, житла, не мала умов для творчості, не знала про долю чоловіка та дочки, і що все це разом призвело її до самогубства. 31 серпня вона, знаходячись у такому важкому психологічному стані, наклала на себе руки.
Але щоденник сина та спогади і документи, пов’язані з поетесою, які останнім часом опубліковані, показують, що все було зовсім не так, як намагаються нам втокмачити.
Марина Іванівна з сином збиралися переїхати у Чистополь, в усякому разі так планували, роботу шукали і не все в цьому питанні було безнадійно. Так, було важко, але вся країна була у такому стані, бо почалася війна і мирне життя закінчилося.
Дослідження, які провели у наш час прискіпливі дослідники, відкрили дуже багато цікавого. В першу чергу назву дослідження Галини Фоменко («Марина Ивановна, ведь это было не самоубийство?». Чит. по адресу:  http://www.stihi.ru/2010/05/30/4862  ), В’ячеслава Головка («Через Летейски воды… Марина Цветаева в воспоминаниях, письмах и документах», Москва, Елабуга, Ставрополь, Издательство СГУ, 2007 г., стр.296) та Тетяни Костандогло («Пятый воздух. Версия убийства Марины Цветаевой»).
Дослідники встигли ще зафіксувати те, що їм розповідали очевидці останніх днів поетеси. І це дуже важливо. Це як тепер розповідають правду про війну її учасники. Раніше вони мовчали, боялися, розповідали те, що їм нав’язували різні впливові органи. А тепер розповідають правду, що з ними було на війні. Оце тільки встигнути їх почути і записати!
Що ж відкрилося сьогодні?
Перше. На момент загибелі Марини Іванівни в будинку Бродельщикових, де вона мешкала, нікого не було. Ні господарки будинку, ні її чоловіка з онуком. Таке враження, що їх хтось навмисне звідти прибрав.
Друге. Господарка будинку Анастасія Іванівна Бродельщикова по різному розповідала про двері в сіни, де вона знайшла 31 серпня М.І.Цвєтаєву у затягнутому зашморгу: «была закреплена веревками изнутри» або іншим разом: « Дверь была приоткрыта…»
Третє. Єлабуга містечко маленьке, де всі всіх знають, а людей, яких викликали на місце події, з міліції та лікарні, ніхто не знав.
Четверте. Онук Бродельщикових розповів досліднику В.М.Головку таке, даю мовою оригіналу: «Я зашёл и увидел – она висела, ноги были практически на полу, она почти стояла».
П’яте. Спогади Ніни Молчанюк, яка випадково опинилася на кладовищі: «Людей было очень мало, хозяева дома не присутствовали вовсе, зато присутствовали мужчины в штатском». Дозволимо собі маленький коментар! Старше покоління, хоч раз, а бачили в своєму житті цих «мужчин у штатском»!
Шосте. На Марині Иванівні був надягнений кухонний фартух. В ньому її так і поховали. Можна зробити висновок, що хтось відірвав її від кухні.
Сьоме. Коли знайшли Марину Іванівну у зашморгу, то Бродельникови побачили на кухні сковорідку з гарячою піджареною рибою, яку вона щойно приготувала. Можна зробити безпомильний висновок, що вона готувала собі і сину обід. До чого тут самогубство?
Восьме. Свідоцтво сусідки: «Видела я своими глазами, как в тот день двое мужчин к Бродельщиковым вошли в калитку, а вышли… через окно! Ещё подумала – не воры ли? Но сама себя утешила – мол, кто же воровать идёт в костюмах? Они там долго были…»
Ну, що, можна продовжувати вірити, що це було самогубство поетеси? Отож!
Мовчання і страх спеціально нагніталися серед жителів Єлабуги, щоб вони нічого не змогли розповісти і через сорок років.
Але наполегливим дослідникам і цього разу вдалося скинути чорну маску невідомості і брехні і ми можемо побачити і почути правду.
А нам залишається тільки поклонитися великій поетесі і дякувати їй, яка навіть у найскладніший час свого життя не зрадила себе і подарувала нам надію на справедливість і пам’ять.

16.08.2016 р.