Поет Микола Шпак (1909 - 1942). 8-й нарис
Коли я наштовхнувся на цей вірш вже і не пригадую. Але пройти мимо нього не зміг. І коли зустрілося десь у книжковому магазині (були і такі колись у нас!) його вибране, придбав. Було це вже напередодні розвалу Радянського Союзу.
Микола Шпак (1909 – 1942), справжнє прізвище Шпаковський, перед війною видав п’ять книжок поезій, тобто і багато писав і одночасно був активним на видавничому фронті, гуртується навколо об’єднання комсомольських поетів «Молодняк».
Навчався навіть у Запорізькому ІНО, був на Дніпрельстані, де створював у 1933 році міжрайонну групу «Молодняка». У збірці «В дорозі» (1934р.) є кілька віршів, присвячених Запоріжжю і його працівникам.
Як я вже казав, писав він багато і плідно, але не виходив за ті межі, які були тоді встановлені в літературі, та по іншому і не могло бути. Ось, наприклад, вірш «Тополі» із збірки «Сила земна» (1940р.):
В чистім полі край дороги
Вітер гне тополі…
Скільки радості сьогодні
На колгоспнім полі!..
І це писалося після розкуркулення і 1937 року!
Але саме тоді на нього звернув увагу знаний класик Максим Рильський: «Нам було любо почувати в цих його віршах повів рідних ланів та садків, чистий подих народної пісні…»
Здавалось, все йде добре. Та… Та почалася війна, яка зруйнувала життя мільйонів людей. І Микола Шпак, офіцер, поет, не міг залишитися осторонь подій. Він приймає участь в обороні Києва, щасливо минає німецький офіцерський концтабір, на відміну від Івана Савича, вибирається з полону, де йому вдалося перевдягтися у червоноармійську форму і заховати десь свої компрометуючі документи, а позаяк німці на початку війни відпускали українців, то повернувся додому у село Липки Житомирської області, де жила його мати.
І знову ж таки на відміну від Булаєнка, не сидів дома, а створив партизанський загін і почав активну боротьбу проти німецьких окупантів.
Влітку 1942 року він із якимось завданням потрапив у Київ і там його хтось побачив на вулиці, впізнав і видав німцям. Ті його миттєво схопили і за неточними даними 19 липня розстріляли у Київському гестапо. Інших подробиць смерті Миколи Шпака невідомо, так само невідоме місце його поховання.
Але залишився його вірш «Бажання», який поет написав за два місяця до своєї загибелі. Впевнений, що він ввійде у Антологію світової поезії.
Здається, Анна Ахматова колись сказала пророчі слова, що поет не повинен собі передрікати майбутнє, бо воно завжди відбувається. Так сталося і з Миколою Шпаком.
Ось він, цей вірш!
БАЖАННЯ
Ти так хотіла сина,
Похожого на мене,
Щоб він, кохана Зіна,
Тобі казав би: нене…
Ти так його хотіла
І разом з тим боялась,
Голубка сизокрила,
Тому цього не сталось.
А то б він ріс, тривожив
І радував би матір,
Такий на мене схожий,
Моїм ім’ям назватий.
Ходив би він до школи,
Співав би пісню волі,
Що воїн, я, Микола,
Складав у лісі, в полі.
Я в братській буду, Зіна,
Лежати поміж кленів…
Ти так хотіла сина,
Похожого на мене.
В Х-ському лісі,
10 травня 1942р.
Несподіваний і незвичний. Передані почуття двох люблячих сердець у вирі війни, безжальної і кривавої, дівчини чи молодої жінки, яка самим Господом створена для того, щоб продовжувати Рід Людський, і вона, знаходячись у цих нелюдських обставинах намагається виконати Заповіді Господні і боїться, чи зможе вона це зробити, створити і дати цьому новому Паростку Життя можливість ступити у Світ і далі йти по казковому килиму Всесвіту. І одночасно біля неї цей спокійний, врівноважений, журливий, десь на Видноколі її почуттів, чоловічий голос, проказує останні слова у своєму житті до неї, слова, наповнені Любов’ю та Смутком…
І я, зовсім в інший час, зупиняюся і схиляю голову над рядками Справжнього Поета, який із темряви часу доніс до нас свої почуття і Любов…
10.02.2018р.
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
