Доля талановитого поета Всеволода Остена, який захищав Запоріжжя. З початком війни опинився у діючій армії, під Запоріжжям. Писав вірші навіть в Маутхаузені. Вийшла гарна книжечка віршів «Я хочу рассказать…». Підготував і книгу прози «Встань над болью своей». Він захищав Хортицю, треба щоб поета пам’ятали і не забували в нашому місті.
Доля розпорядилася таким чином, що молодий хлопець, усього 20 років, на початку свого життя познайомився з нашою Хортицею, монументальним Дніпрогесом… Це сталося у липні 1941 року, коли Всеволод Остен прибув зі своїм військовим підрозділом на захист нашого міста.
Треба підкреслити, що час знайомства з нашим містом був вибраний невдало, радянські війська котилися на схід, керівництво міста опинилося аж у Сталіно (тепер Донецьк), але грізний оклик майбутнього Генералісимуса зупинив їх, і вони побігли назад.
І ось серед цього сум’яття опинився молодий лейтенант, який прибув разом із такими ж молодими хлопцями захищати наше квітуче Запоріжжя, його заводи, вічну Хортицю.
Хто ж він такий, цей невідомий герой?
Всеволод Вікторович Остен (1921 – 1989) народився у Владивостоку в простій робітничій сім’ї. Його дід, Отто Ваастен, у 1860 році був висланий з Фінляндії через усю імперію на береги Тихого океану. Тут він не опустив руки і почав займатися звичним для себе ремеслом, землеробством та ловлею риби. Тим більше, що усього цього тут було вдосталь!
Коли почалася паспортизація в імперії, то якийсь начальник порадив діду змінити прізвище на більш зрозуміле. Так появилися у Сибірі Остени. Всеволод згадував потім, що коли він влаштовувався на роботу, заповнював анкету, то його зразу же відправляли додому, бо вважали, що він з баронів.
Почав писати вірші ще у школі. Навіть друкувався у місцевій газеті «Тихоокеанский моряк», перемагав у поетичних конкурсах. Після закінчення школи поїхав у Москву і поступив у військово-інженерне училище.
А з початком війни опинився у діючій армії, саме під Запоріжжям. Забезпечував евакуацію заводів. Під Балабиним був поранений, тому і залишився на окупованій території. Переховувався у місцевого населення, але на початку 1942 року потрапив у облаву і з тисячами молодих хлопців і дівчат був вивезений у Німеччину на роботу.
Тут при першій нагоді він втік, намагаючись перейти швейцарський кордон, але був затриманий і відправлений у концтабір Маутхаузен, де і перебував до 5 травня 1945 року, коли табір звільнили американські війська.
Кожна людина, яка поверталася на Батьківщину, проходила ретельну перевірку, пройшов таку перевірку і Остен, був відновлений у війську і прослужив до 1949 року. Потім звільнився і переїхав на постійне мешкання в Кенігсберг (сучасний Калінінград).
Скрізь, куди заносила доля Остена, він писав вірші, навіть в Маутхаузені. Друкувався теж скрізь, від Владивостока і до Кенігсберга. Потім в нього вийшла гарна книжечка віршів «Я хочу рассказать…»
Підготував і книгу прози «Встань над болью своей». Але відповідні органи не виявили в цих книгах керівної ролі партії, і над Остеном знову нависли хмари, навіть виключили з партії.
Та часи були вже не ті. Ніхто не міг заставити Остена писати неправду.
В 1964 році на засіданні літературного гуртка він познайомився з жінкою, її звали Зоя Дмитрівна Фролова, вона теж писала вірші. Далі вони пішли разом по життю.
На початку 90-х років я вів в музеї історії запорозького козацтва екскурсію, після закінчення до мене підійшла жінка, подарувала книгу «Встань над болью своей» і сказала, що її чоловік захищав Хортицю і вона дуже хоче, щоб ім’я її чоловіка пам’ятали і не забували в нашому місті. Це була Зоя Дмитрівна Фролова-Остен.
І сьогодні, до сторіччя її чоловіка, Всеволода Вікторовича Остена, виконую прохання Зої Дмитрівни.
27.07.2020 р.
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
