Біло-синя матроска

Оповідання про долю сільської жінки, колгоспниці: тяжка праця, смерть дитини в голодні післявоєнні роки, смерть рідних, які воювали. Віталій Шевченко.


Бабі Орисці приснився найменшенький. Стояв десь голий, посинів весь і плакав:
– Мамо… мені холодно… мамо…
Вона схопилася з ліжка, перехрестилася на Божу Матір – навколо ікони жовтіли фотокартками живі та мертві родичі, – а потім довго дивилася у вікно на темний двір, приходила в себе.

Він помер ще в сорок сьомому, від голоду. Чоловік повернувся з війни поранений, два роки мучився, а потім пішов за межу, звідки нема повернення, залишивши одну з дітьми. Довелося їй самій ставити дітей на ноги, усіх трьох, – четвертий, старшенький, не повернувся з війни, загинув під Берліном.

Коли помер, вона була якраз на полі з бригадою, збирали буряки. Пізно ввечері прийшла додому, а воно на печі вже задубіло. Ніхто з дітей і не помітив.
В ряднинку завернула, так і поховала. Нічого в неї не було. І колгосп, як пустка, стояв.
А оце через стільки років приснився.
Вранці довго стояла перед іконою, крізь сльози дивилася на Матір, яка цупко тримала на руках Боже дитятко, і в неї стискалося серце. Стільки років пройшло, а вона пам’ятала все. Він був такий легенький, коли клали у землю.
– Дитятко ти моє, як же я тебе не вберегла! – схлипувала вона.
Обидві доньки її живуть недалеко, в районному центрі, повиходили заміж, виховують своїх дітей, кличуть до себе матір, а вона не хоче покидати цю землю, яку сходила за своє життя вздовж і впоперек.
Але вони весь день на роботі, а чекати неділю довго, і баба Ориська вирішила порадитися із своєю подругою, такою ж як і вона, старою колгоспницею, бабою Ганною.
Йти до неї було далеченько, на край села. За хатою баби Ганни вже починалися лани аж до самого виднокраю. Скільки пам’ятає себе баба Ориська, вона гнула там свою спину, разом з такими же колгоспницями, а що заробила? Різні болячки, оце і все.
У дворі баби Ганни бігав рудий пес. Спочатку він по-господарські загавкав, але, впізнавши бабу, підбіг і лизнув у руку.
– Де ж це хазяйка? – спитала вона його. – Вже на городі порпається?

І пес, дійсно, побіг попереду баби, вказуючи дорогу.
Баба Ганна якраз перебирала картоплю на зиму, вона залишилася на світі одна як перст, і треба було про все заздалегідь подбати. Довго дивилася на свою товарку, потім спитала:
– Що трапилося?
Та схлипнула:
– Найменшенький мій… приснився…
Схлипнула і баба Ганна, згадала своє. Помовчали, потім баба Ориська сказала:
– Жалівся… холодно йому там… Не знаю, що робити…
– Ти… того… – сказала баба Ганна, – купи одяг і взуття… І віддай Мотриному онуку, йому зараз стільки, скільки було твоєму.
Кладовище було в другому кінці села, і їм прийшлось довго діставатися до нього. Заморилися, розчервонілися, і тому біля могилок чоловіка і найменшенького довго сиділи, відпочиваючи.
Баба Ориська поклала біля себе новенькі сандалики, а поруч маленькі штанці з біло-синьою матроскою, розправила їх, погладила зашкарублими від тяжкої роботи пальцями:
– Пробач мене… синочку…
Баба Ганна дістала штоф оковитої, налляла в чарочку, поставила на могилку чоловіка баби Ориськи, перехрестилася:
– Спіть спокійно, дорогі наші чоловіки…
Її чоловік загинув десь під Секешфехерваром… Вона навіть і вимовити не вміла цю чудернацьку назву, тим більше туди поїхати… Може, добрі люди там не забудуть її чоловіка, будуть наглядати могилку…
Цілу неділю баба Ориська спала спокійно, меншенький більше до неї не приходив, а у вихідний день вони з бабою Ганною удвох пішли у церкву, купили свічечки, поставили перед святими, хрестилися, дивлячись на їхні спокійні обличчя:
– Царство Небесне моєму чоловікові… – шепотіла баба Ганна.

– Царство Небесне моєму синочкові… Миколі… і другому синочкові… Гриші… та чоловікові… Івану Даниловичу… – ковтала поруч сльози баба Ориська.



Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
Избранное: украинские рассказы
Свидетельство о публикации № 1484 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Читателей: 3 344
  • Комментариев: 0
  • 2011-07-31

Оповідання про долю сільської жінки, колгоспниці: тяжка праця, смерть дитини в голодні післявоєнні роки, смерть рідних, які воювали. Віталій Шевченко.


Краткое описание и ключевые слова для: Біло-синя матроска

Проголосуйте за: Біло-синя матроска



 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:


   
     
Біло-синя матроска