"І прийде до них Смерть..."

... вчинки твої, - та вони не поможуть тобі! Книга пророка Ісаї, 57,12.

Все почалося з того, що знайомий голос, а хто саме, Липовецький не впізнав, сказав по телефону:
- Що, начальничок, ти ще живий? Ну, ну… - і поклав слухавку.
Липовецький чув, як звідкілясь до нього докочуються телефонні гудки і не мав сили відійти від апарату.
- Що трапилося? – спитала дружина. За п’ятдесят років спільного життя вона навчилася відчувати найтонші коливання його душі.
- Нічого. Хтось помилився, - відповів Липовецький. Але намагався зрозуміти, хто ж то міг бути.
Останнім часом в країні таке робилося, що він нічого не розумів. Відкривав газету а там на нього великими літерами дивилися заголовки – «Таємниці КДБ відкриваються» і він пив валер’янку.
Подзвонив своєму колишньому товаришу по службі:
- Привіт, Семене! Треба зустрітися.
Той нічого не розпитував, ну, що ж , треба так треба. Сам розповість. Така в них професія – слухати, що люди кажуть.
Зустрілися у маленькому занедбаному скверику, що зеленів неподалік від помешкання Липовецького. Семен вже був на місці, коли Липовецький туди підійшов. Сиділо двоє старих людей, грілися на сонці. Навколо нікого не було. Пройшов якійсь бомж, тягнув сітку із пляшками, назбирав по сміттєвих баках. І все. Справжнє життя гамірливо котилося десь іншими стежками.
- Розумієш, - Липовецький схилився до самого вуха Семена, - мені ЗВІДТИ не може ніхто дзвонити. Їх просто нікого немає, ще з тих пір.
- А може якийсь родич? – роздумливо спитав Семен. Він і в молоді роки все робив продумано і виважено. Тому далі підполковника і не піднявся.
- А звідки вони могли взнати? – питанням на питання відповів Липовецький. – Ти ж знаєш, що доступу до інформації, крім нас, ніхто немає.
Дійсно, дивна історія. Пройшло рівно п’ятдесят років з тих пір, як був постріляний останній із засуджених до розстрілу. І ось маєш.
- Мені здалося, що я його голос десь чув, а ось де, не можу пригадати, - скривився Липовецький.
Невизначеність його вбивала. У нього було все завжди чітко розписано. Він знав що за чим робити, куди йти, за нього думало начальство і тепер, коли все на його очах мінялося, він розгубився.
- Чув, що в нашому місті збираються зняти пам’ятник Феліксу? – поділився інформацією Семен.
- От ще цього не вистачало, - розхвилювався Липовецький, - а до нас не доберуться?
- Ні, не думаю, - загадково посміхнувся Семен, - нас таких багато…
Але Липовецькому було не до сміху, тому вирішили, що Семен скаже, де треба, щоб постежили за його телефоном. Може щось роз’ясниться. На тому й розійшлися.
Вночі Липовецький прокинувся від того, що в спальні бринів той самий знайомий голос і він пригадав, де чув його.
Влітку 37-го року він перший раз розстрілював засудженого трійкою до вищої міри покарання. Це виявився молодий хлопець, вчитель, його спустили вниз у підвал до нього, Липовецького, і той здогадався, що зараз з ним трапиться.
І облизуючи сухі губи, сказав:
- Ось у цьому підвалі?.. Боже!..
Потім складали акт, Липовецький в ньому розписався, дійсно, труп, мертвий, вивезли поховати за містом, в радгосп імені Сталіна. Там тепер дачний кооператив, Липовецькому навіть давали дачу, але він відмовився.
Вкрившись холодним потом, він сидів на кухні і ковтав ліки, щоб приборкати розбурхане серце. Ось хто дзвонив! Але як це могло статися? Він же сам йому поцілив у потилицю… Ледве дочекався ранку, знову подзвонив Семену, знову сиділи у скверику.
- Ти знаєш, - сказав йому Семен, - тобі треба заспокоїтися і викинути все це з голови… Ти служив Батьківщині… виконував свій обов’язок, якщо не ти, то хтось інший… наприклад, я…
Але Липовецький не дав йому договорити:
- Я все розумію… але звідки він дзвонить?
В цей же день пішов у свою контору і замовив слідчу справу, дату він добре пам’ятав, 10 червня 1937 року, четвер. Стельмах Григорій Васильович… 1909 року народження…синок… Ілля… дев’ять місяців… адреса… вулиця Хвильова, будинок 27…
Цьому Іллі тепер вже п’ятдесят років. А де знаходиться Хвильова? Липовецький розгорнув мапу міста і довго шукав її. Знайшов на самій околиці в оточенні таких самих невеличких тихесеньких вуличок – Бурштинова, Селянська, Ясний провулок…
Маленькі саманові хатки з підсліпуватими віконцями, вибудувані робітниками на свої скупі трудові копійки з надіями на щастя. Але чи було воно, те щастя?
Хвильова виявилася маленькою вуличкою, вся у затишних садках, Липовецький пройшов її кілька разів, щоб не затримуватися біля будинку №27 і щоб не привертати до себе уваги. Він і сам не знав, чого хотів.
Побачив, як навпроти хати, де колись мешкав Григорій Стельмах, зупинилась молода людина, про щось розмовляючи з сусідом. Липовецький добре його розгледів. Смагляве обличчя, на якому посміхались блакитні очі. Так, це Стельмах…
Липовецький ще раз пройшовся по вулиці і повернувся до себе додому. Коли переступив поріг, почув як дзвонить телефон, нерішуче підняв слухавку:
- Ну, що, начальнічек? – знову почув знайомий голос . Потримав, потім обережно поклав слухавку на місце. Хоч би вони запеленгували, звідки дзвонить. І наче читаючи його думки, подзвонив Семен:
- Хлопці засікли, але це нічого не дає… дзвонили з телефонної будки…
- З якої самої? – спитав Липовецький.
- Неподалік від Хвильової, - відповів Семен.
- Але ж вони не можуть нічого знати! – аж захлинувся Липовецький. Але Семен не став з ним розмовляти і поклав і собі слухавку.
А ввечері до них прийшли в гості син з невісткою і онукою. Липовецький тримав її на колінах і слухав, як вона щебече різні важливі новини.
- Дідусь, а у нас в класі новий учень, Грицько Стельмах, чорнявий з блакитними очима… Всі дівчата в нього закохалися…
- А ти? – сміючись, спитала бабуся.
- Я? – вона незалежно повела плечима, дивуючись, що можна таке питати, - я? – червоніючи, перепитала знову онука і було видно, що і вона не байдужа до нового однокласника.
І тут Липовецький не витримав. Все було проти нього. Григорій Стельмах його переміг.

14.12.2002р.

Свидетельство о публикации № 14863 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Читателей: 259
  • Комментариев: 2
  • 2018-02-18

... вчинки твої, - та вони не поможуть тобі! Книга пророка Ісаї, 57,12.
Краткое описание и ключевые слова для: "І прийде до них Смерть..."

Проголосуйте за: "І прийде до них Смерть..."

(голосов:5) рейтинг: 60 из 100


  • Безух Юрий Валентинович Автор offline 19-02-2018
Внимание! Увага! У нас на сайте появился ГАДКИЙ утенок, который навтихаря гадит всем тем, кто выше его понимания. Было четко высказано условие аргументировать свои отрицательные оценки!
  • Светлана Скорик Автор offline 19-02-2018
Хороший рассказ. Особенно концовка удалась.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
"І прийде до них Смерть..."