"Із комори видно обрій..."

Із комори видно обрій
Лиш духовними очима…
Храм порожній… У покорі
Дві душі в молитві нині…
Плаче молода тихенько,
А от бабця майже квилить…
Стукають з грудей серденька –
Поспішають біль свій вилить.
Віра – їх дорожня карта,
Щоб долати, як годиться,
Шлях земний… До бабці раптом
Обернулась молодиця…
Розпитала... Потім міцно
Обіймала довго-довго…
З головного до дрібниці
Знала все життя убоге:
Мати хвора, їй сто років,
Десять не встає із ліжка…
А племінниця – у онко,
А дітей у неї – двійко…
Йшла із храму молодичка,
Їй було і шкода, й жаль…
Мов хмариночку на личко
Хто повісив, як вуаль.
Сором брав, що Бога зрання
Турбувала задарма,
Бо усі її страждання –
Це рахуй, що їх нема.
З ними впоратися можна,
А от бабця та стара…

«Ти вже дай їй, дай їй, Боже,
Сили, віри і добра»…

Вітром лагідним крізь віти
Долинає звуків плин –
Чи зітхання: «Ді-ти, ді-ти…»,
Чи церковний передзвін…