Славко і Христинка

---

Біля кабінету лікаря купчилися наїжачені хворі, підозріло стежачи за тим, щоб ніхто без черги не потрапив до лікаря. Славко під’їхав на своєму візку і весело гукнув їм:
-Хто останній? Я за вами!
На нього ніхто не подивився, бо вся увага була прикута до жінки, яка у в’язаній кохті, якогось пекельно-зеленого кольору, тримаючи у руках важку сумку, як танк, продерлася у двері і щезла там. Тільки прокльони і репетування залишилися за її спиною.
І Славко взяв справу у свої руки. Він підкотився до самих дверей і владно сказав:
-Йдуть тільки по талонам. Хто буде лізти без черги, отримає від мене відкоша! Ось! - і він показав колегам по черзі залізного прута, який йому був за ціпок і іноді виконував й інші робочі функції.
-Хто наступний? – і тут він побачив, що біля дверей, майже на такому візку як в нього, сидить дівчинка, перелякано дивлячись на нього.
-Ви? – він спитав дівчину, і в цей момент з кабінету виперлася та, в кохті, кланяючись лікарю:
-Спасибі, Якове Аврамовичу, я все зроблю так, як ви кажете! – гордливо подивилася на розлючену чергу і попираючи своїми саморобними капцями державну підлогу, затрусилася в бік власних апартаментів.
-Давай! – Славко кивнув дівчині. Та безпорадно дивилася на хлопця:
-А мама?
-Без мами. Ти ж не маленька! – він взяв картку хворої, що лежала зверху у неї на сукні, подивився:
-Христина! Вперед, я тобі допоможу. – і своєю залізякою, вона і таку виконувала у нього функцію, потягнув візка дівчини в кабінет до лікаря. І зразу же повернувся, щоб не лякати чергу, що і він утрапить раніше всіх у кабінет.
-Не бійтеся! Все путем! – посміхався він до людей, і ті розтанули, вони вже забули коли це до них так по-доброму зверталися.
Через деякий час медсестра викотила візок із дівчиною і нова жертва Гіппократа щезла за дверима. Та Славко переключив свою увагу на дівчину.
-Це добре, що ти потрапила до Якова Аврамовича. Він класний спеціаліст. Він мені вже зробив одну операцію. Тепер готує до іншої. – не закривав рота Славко.
Та тут надійшла його черга йти до кабінету лікаря. І він миттєво розтанув за дверима. Коли Славко звільнився і виїхав у коридор, то побачив, що там тільки застигла у своєму візку одна Христинка. Нікого навколо не було. Ні хворих, ні медперсоналу.
-Чого ти не поїхала додому? – здивувався Славко.
-Мене… той… Мама звідси забирає. А сьогодні вона не може, не відпустили з роботи. Прийдеться чекати тут до вечора – нерішуче промовила дівчина.
-Ну, то я тебе завезу! – вирішив Славко. – Чого ти будеш тут огинатися!
-Та я… ми… той… - знітилася дівчина. – Ми ж не можемо… - вона розгублено дивилася на хлопця. Синя її сукня увиразнювала бліде обличчя, на якому сяяли великі блакитні очі. Славко спіткнувся об них а потім продовжив:
-Не бійся! Зробимо все у кращому вигляді! Ти де живеш?
-На Лісній вулиці. – рішилася Христина.
-Я знаю де це, - пояснив Славко, - за нею починалися городи. Там бабуся після війни отримала ділянку землі, де садила картоплю і всіх врятувала від голоду.
-А ми там живемо, - сказала Христина, - скільки я себе пам’ятаю.
-Ну, це вже не так і багато! – засміявся Славко. – Давай, поїхали! – додав він, щоб не бентежити дівчину.
Вони вибралися із лікарні і поїхали по вулиці. Назустріч йшли люди і здивовано дивилися на них. Правда, не всі. Деякі. А ті, хто не дивувався, йшли, насолоджуючись життям, своєю дорогою. Так буває. У кожного своє.
І тут Славко згадав, що йому потрібно бути вдома. Повинен приїхати його старший брат.
-Слухай, - сказав він дівчині, - спочатку заїдемо до мене. На дві годині повинні бути усі дома. А потім поїдемо до тебе. – ошелешив він дівчину.
-Я… тобто… а це зручно… я у такому вигляді… - вона безпомічно провела руками по візку.
-Не бери дурного в голову, - наполягав Славко, - все буде гаразд! До речі, ти користувалася прикладом БМС?
-Ні, - заперечливо похитала головою дівчина, - навіть не чула. А що це таке?
-Отож бо й є! – запевнив Славко. - Він активно стимулює м’язи. Їм користуються навіть космонавти! Поїхали!
І Христина під таким натиском здалася. Виявилося, що Славко живе у самому центрі. Великий двоповерховий будинок, огороджений високим парканом із червоної цегли.
А коли вони в’їхали у двір, то Христина побачила, що на ганку стоїть велика юрба людей, чоловіків і жінок, майже всі схожі на Славка. Христина розгубилася і зупинилася. Вона такого не чекала.
-Хто це? – спитала вона Славка.
-Це мої родичі, - пояснив він, - брати і сестри, племінники і племінниці. А в центрі дідусь із бабусею.
Із юрби вибігла дівчинка, підбігла до них і спитала:
-Славко! Це твоя наречена? – посміхаючись до Христини.
-Мавка! Помовчь! – засміявся Славко. А Мавка побігла назад, підплигуючи і співаючи:
-Наречена! Наречена!
Христина перелякано дивилася на гурт. Звідти відділився старий чоловік, дуже схожий на Славка, підійшов і спитав дівчину:
-Як тебе звати?
-Христина… - прошепотіла вона.
-Дуже приємно, Христина! – посміхнувся їй дідусь. – Давай до нашого гурту!
Виявилося, що всі вони такі ж язикаті, як і Славко. Всі одночасно розмовляють і сміються, ходять із кімнати у кімнату, одним словом, Содом і Гоморра. Славко сказав їй:
-Не звертай уваги, у нас це завжди так!
Він завіз Христину в якусь кімнату а сам кудись ушився. І вона перелякано прислухалася до веремії за стіною. Тут в кімнату зайшла незнайома жінка, підійшла до Христини, обійняла її і сказала:
-Христинка! Доця! Не звертай уваги на них! Будь як дома! – і поцілувала дівчину у щоку.
-Ви хто? – збентежено прошепотіла Христина.
-Я мати Славка! – посміхнулася дівчині жінка. Славко дійсно був дуже схожий на неї.
-Славко! – гукнула вона кудись у простір. – Ти чого залишив гостю саму?
-Вона не гостя! – відгукнувся хлопець, в’їжджаючи у кімнату. – Вона своя людина!
За ним у кімнату зайшов високий, красивий чоловік. Виявилося, що це старший брат Славка. У військовій формі. Він простягнув руку Христині:
-Вадим. Дуже приємно!
Христина розгубилася. Стільки несподіванок. А хлопці вже не звертали уваги на неї. Щось швидко обговорювали. Вадим простягнув Славкові якийсь прилад. Мати вже пішла готувати обід. А Славко сказав Вадиму:
-Ми зараз і спробуємо! – і якимись проводами обплів одну ногу Христини. Вона навіть не встигла зреагувати. Потім кинулася поправляти одіж на нозі. Славко вставив штепсель у розетку.
-Не бійся! Це в перший раз буде не довго. Хвилин двадцять.
Вадим теж кудись подівся із Славком і Христина знову залишилася наодинці у кімнаті і прислухаючись до згуків, які неслися з усіх сторін.
У кімнату зазирнула дівчинка, років 12, довге волосся рівно спадало їй на плечі, а на голові був файний капелюшок, як у Мері Пікфорд. Вона звисока подивилась на Христину, розтягуючи слова:
-Ви були у Гамбурзі? Мені він дуже подобається! Це найкраще місто ув Європі! Не те, що наші пенати… - вона подивилась на Христину і скривилась.
-Ні! – вирвалося у Христинки. Вона далі своїй Лісової вулиці ніде не була. Тут увірвався у кімнату Славко:
-Мелані! Відчепися від Христини! Ми з нею провадимо дуже важливий експеримент. Не заважай нам!
Мелані з погордою глянула на Христину, поправила капелюшок і розтанула за дверима. І тут Христина відчула, що у неї ворухнулася нога і вона радісно зойкнула:
-Ой! Йой-ой! – не вірячи власним почуттям!
-Що? Що?- підхопив Славко, а в кімнату вже зазирали Вадим із матір’ю.
-Я подивився картку Христини. Яків Аврамович все вірно написав, - радів Славко, - у неї майже не ушкоджені паростки нервових тканин. Їх можна відновити, як у космонавтів після довгого польоту!
Всі раділи навколо Христини, а вона дивилася на цих майже незнайомих людей і душа у неї співала. Вона чула свою ногу!
-Ти, як космонавт, скоро будеш ходити! – сміявся Славко. І напророчив. Коли мама Христинки прийшла ввечері додому, то вона не впізнала свою дочку. Та сиділа разом із бабусею на дивані і обидві дивилися на ноги Христини. Мама не вірила власним очам.
-Що трапилося, доцю? Невже? – і обережна радість з’явилася на її стомленому обличчі.
-В мене рухаються ноги! - доповіла Христина. – Я як космонавт!
-Який космонавт? – здивувалася мати.
-Приїздив гарний хлопець, Славко, із приладом і сказав, щоб Христинка кожного дня цілу годину підключалася до нього, - пояснила бабуся, милуючись красивими ніжками онуки.
Мати нічого не розуміла, але після радісних пояснень щасливих дочки і матері, приєдналася до них.
А наступного дня була субота, і приїхав сам Славко і все роз’яснив матері.
І наостанок, терпеливий читачу, поясню Вам особисто, що і Христина і Славко вилікувалися і залишилися разом на все їхнє життя.

05.08.2018р.