Дві опалені душі

З війни виходить завжди важко

Цалінчук відійшов від прилавку із тацею і озирнувся, де б можна було б сісти. Скрізь місця були зайняті, тільки в кінці зали , під самою стіною, приткнувся стіл, де завмерла одинока постать.
Обережно рушив туди, щоб не розілляти куліш. За столом сиділа дівчина в трохи завеликій шинелі. Перед нею була порожня таріль, можна було вже йти звідси, але вона чогось сиділа і сумно дивилася на людей.
-Можна? – посміхнувся до дівчини Цалінчук. Вона глипнула на нього
і відвернулася:
-Можна…
Цалінчук зняв із таці тарілі з їжею, обережно поставив їх на стіл, потім відніс пусту тацю до прилавку, поклав там серед брудного посуду і повернувся назад.
Дівчина продовжувала сидіти. На шинелі у неї погонів вже не було, але Цалінчук чомусь подумав, що вона,мабуть, як і він, сержант. Та хотілося їсти і він прийнявся за куліш. Коли таріль спорожніла, він підняв очі і зустрівся поглядом із дівчиною, вона дивилася на нього і посміхалася:
-Ви так смачно їсте!
-Зголоднів! – посміхнувся і він дівчині: - Та ще треба встигнути на
ешелон, буде одправлятися через півгодини.
Дівчина знову схилила голову до столу, сумно зітхнула:
-А мені нема куди їхати… - і притисла руки до шинелі.
Цалінчук ковтнув ротом повітря і мовчав, розгубився.
-Та-а… - дівчина зробила спробу піднятися, але Цалінчук замахав на неї руками:
-Стійте! Не можна ж так. Взяти і піти…
-А що ви пропонуєте? – скривилась дівчина.
-Ну, спочатку давайте познайомимся! – сказав Цалінчук, - Мене звати Іполитом, а мама зве просто – Политом. – посміхнувся дівчині Цалінчук: - А вас?
Дівчина глипнула на Цалінчука, трохи помовчала і тихо відповіла:
-Серафима, ось…
-Ти диви, - зрадів чомусь Цалінчук і зразу же пояснив: - Мою маму теж звати Серафимою… Серафима Іванівна…
-Правда? – здивувалася дівчина.
- Так! – підтвердив Цалінчук. – і давайте перейдемо на ти. Згодна?
Дівчина помовчала, подивилася на хлопця, Полита, посміхнулася і сказала:
-А ви ж… ти… збирався кудись їхати…
-Ну, це почекає, - відповів Цалінчук. – Це я так думав до знайомства з тобою.
-А ми, що, познайомилися? – обережно перепитала Серафима і тиха посмішка доторкнулася до її губ.
І тут хтось над головою Цалінчука заволав дурним, п’яним голосом:
-А-а, це ти, давай пішли з нами!
Цалінчук озирнувся і побачив у себе за спиною якогось противного типа із білим волоссям на голові і риб’ячими очима. Тип тягнувся до дівчини, намагаючись схопити її за руку.
Серафима схилила голову і сказала:
-Нікуди я з вами не піду!
-Не строй із себе недоторкану! – іще мить і він таки схопить Серафиму за руку.
І тут піднявся Цалінчук і загородив собою дівчину:
-Нікуди вона не піде! Вона зі мною! – і витяг з-за халяви чобота широкий трофейний тесак. – Йди поки цілий!
-Та я тебе розірву! – п’яний переключив свою увагу на Цалінчука. Хто цей тип із риб’ячими очима, Цалінчук не знав, бачив уперше. Але за його спиною були знайомі хлопці з сусідньої роти. Вони відтягли цього п’янюгу від столу і потягли його на вихід, на перон.
Дівчина дивилася кудись убік. Цалінчук побачив біля її стільця невеличкий речовий мішок, підхопив його і посміхнувся дівчині:

-Пішли!
-Куди? – спитала Серафима.
-Треба забрати свої бебехи, тут неподалік, а потім повернімося сюди. – сказав Цалінчук.
-А, що, ти пропонуєш їхати з тобою? – дівчина серйозно дивилася на Цалінчука.
-А чому б і ні? – відповів хлопець. – Раз у тебе немає куди їхати, поїдемо зі мною.
-Ти мене зовсім не знаєш… - нерішуче проказала Серафима.
-Що, я сліпий, чи що? – не погодився Іполит. - Я на війні був розвідником. Якби я не вмів нічого навколо себе помічати, то вже давно мене б вбили.
Серафима випросталася і дивилася на хлопця:
-І що ж ти помітив?
-Що ти красива, тебе щось гнітить, ти не знаєш, що тобі робити, ти ніяк не можеш прийняти якесь рішення. Я здогадуюсь, що саме, але це залежить від тебе. – виголосив Цалінчук.
Дівчина здивовано дивилася на хлопця:
-Дійсно, ти був гарним розвідником, - і посміхнулася, обережно,обережно. Потім посмішка щезла з її обличчя і вона подивилася кудись убік:
-Якби… це… - і замовчала.
-А тобі і не треба розповідати… якщо не хочеш… переступи… і все… починай нове життя… - Іполит перекинув з руки на іншу руку речовий мішок дівчини.
-В мене був хлопець… офіцер… ми з ним… були… разом… на фронті… а сьогодні… він… мене… вранці… кинув… - рішилася дівчина.
-Ну і дурень! – засміявся Іполит, - знайшов, що робити… фронтове кохання, це саме найсильніше кохання… перевірене кулею… тобі нема чого встидатися… пішов і грець із ним… починай нове життя…
- З ким… нове життя? – спитала Серафима.
-З ким… з ким… зі мною! Що, я поганий хлопець, чи що? – Іполит підняв голову, випнув груди і кібцем пройшовся перед дівчиною.
Вона засміялася і напруга з неї спала. Потім вона подивилася на хлопця і спитала:
-А ти мене не будеш ображати?
Іполит серйозно подивився на дівчину і сказав:
-В житті може бути все, але впевнений, що всі питання, які будуть перед нами виникати, вирішувати будемо разом.
Помовчав і додав:
-Йдемо за моїми бебехами. Бо таки треба дістатися до потягу.
І він обережно взяв дівчину за долоньку.
Ввечері, коли у потягу вони повечеряли, що Господь їм послав і Серафима закуняла, притиснувшись до його плеча, він сидів, намагаючись не шелехнутися, щоб не розбудити дівчину і згадав своє перше кохання на фронті, санітарку Зосю, яку вбив на його очах німецький снайпер. Чимось Серафима була невловимо на неї схожа.
«Тому Господь і зупинив мене біля неї!» - подумалось Іполитові і він обережно притис дівчину до себе.

25.01.2017р.
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
Свидетельство о публикации № 16147 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Читателей: 134
  • Комментариев: 2
  • 2018-12-23

З війни виходить завжди важко
Краткое описание и ключевые слова для: Дві опалені душі

Проголосуйте за: Дві опалені душі



  • Пугачев Евгений Валентинович Автор offline 23-12-2018
Дуже зворушливо.
  • Виталий Шевченко Автор offline 23-12-2018
Дорогий Євгене Валентиновичу, дякую дуже!
 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:


   
     
Дві опалені душі