Так, почуйте!
Коли починало сутеніти і темрява охоплювала містечко, вони сходилися сюди, на вулицю Фрунзе,26, де жив Мойсей Еселевич Лехберг. Він вже чекав їх, із кіпою* на голові. Проводив всіх у кімнату, де на столі лежали священні книги – Тора*, Талмуд*, знаходилися тфілін* і інші речі, необхідні для відправи служби Божої. Строго слідкував, щоб був повний міньян*.
Приходили пекар Перец Штейман,72 роки, Ілля Зільберберг, біля 70 років, Яків Беркович, біля 70 років, бляхар в артілі «Металонікель», Давид Дубров, біля 70 років, шапкар Борис Цівкін, приблизно 60 років, його брат кустар - шапкар Беньямін Цівкін,58 років, Яків Островський, 75 років, годинникар Цейгер, 65 років, продавець гасу Хумін, 50 років, Абрам Зубков, біля 70 років, стара жінка Біленька та інші.
Вони жили тут, поблизу, в старій частині Мелітополя, на вулицях Свердлова, Чернишевського, Дзержинського, Карла Лібкнехта, Луначарського, Петровського…
Почекавши, поки всі зберуться і посідають, Мойсей Еселевич починав відправу:
-Шма, Ісраєль, Адонай елогейну адонай ехад…* - його голос лунав у кімнаті, проникаючи до серця кожного із присутніх.
-Батько наш, владико наш, Бог наш! І збери нас, розсіяних серед народів, і збери наші громади, які розкидані по усій землі, і приведи нас, тріумфуючих, в Сіон, місто твоє, і в Єрусалим, храм твій,* - і від голосу Мойсея Еселевича, від його слів у всіх цих людей, що пережили страшенну війну, бачили загибель своїх рідних і близьких, ставало затишно і радісно, виринала надія, що все у їхньому житті буде гаразд.
А згадати у них було що, Мойсея Лехберга, наприклад, воєнне лихоліття занесло аж у Ленінабад (тепер Душанбе) Таджицької РСР, де він працював у евакошпиталі №4443 сторожем-охоронником.
При цих зустрічах обговорювались місцеві новини, події в країні, за кордоном, їх також цікавило те, що відбувалося тоді у Палестині.
Як потім скаже слідчому Лехберг, він особливо з цим і не крився:
-Я цікавився подіями в Палестині, висловлював своє задоволення тим, що створена Єврейська держава і закликав віруючих молитися за гарне майбутнє цієї держави.
Від себе додам, що нічого поганого в цьому немає, навпаки, досвід єврейського народу, який після 2000-літнього поневіряння в чужих державах, створив власну державу, показує, що тільки вона захищає свій народ.
Деякі з присутніх мали родичів за кордоном, в Канаді і США, і іноді отримували від них посилки. Ну, і як же на кухні не сказати сусідові про те, що в них (бачите?) все є, а в наших магазинах тільки світяться голі полиці.
Мойсей Лехберг мав ще необережність у присутності сусідки сказати, що найщасливіший день був би для нього, коли б він виїхав з Радянського Союзу і опинився у Палестині.
І невсипуще око молодших колег Дзержинського виокремило його серед інших віруючих. І 28 лютого 1949 року за ним, 73 – річним старим, хворого на грижу та ще й до того ж горбатого, прийшли.
На день раніше арештували Штеймана Переца Соломоновича, 72-річного пекаря, хворого на легені, колись він мав власну пекарню, яку рідна радянська влада задушила податками. Зрозуміла річ, яке було його ставлення до цієї влади.
Звинувачення проти Лехберга не забарилося. У справі воно сформульоване таким чином: «…разом із Штейманом Перец Соломоновичем та іншими організував в місті Мелітополі нелегальну єврейську громаду. Виконуючи в цій релігійній громаді обов’язки раввина, серед учасників зібрань проводив антирадянську агітацію, зводив наклепи на життя і лад в Радянському Союзі, розповсюджував провокаційні вигадки на адресу Радянської влади, керівників партії та Радянського уряду, вихвалював життя і порядки за кордоном, закликав віруючих євреїв покидати Радянський Союз та виїжджати в Палестину, поділяв погляди сіоністів і схвалював їх діяльність.»
- Оце і все? – здивуєтесь ви.
Так, і за ці приватні розмови на кухні із сусідами, з однолітками Мойсей Лехберг и Перец Штейман отримали по 25 років тюрми.
І ще одне, те, що єврейська релігійна громада збиралася у Лехберга без дозволу, теж винна влада, бо Лехберг двічі, у 1946 і 1948рр, їздив у Запоріжжя до облвиконкому з проханням дозволити їм відкрити громаду, але найдемократичніша влада у світі їм відмовила.
Перец Штейман помре 19.10.1952р. десь у тюрмах Запорізької області, а Мойсей Лехберг був ще живий у Херсонській тюрмі в 1955 році, коли він подав документи на касацію, але йому відмовили. Що було з ним далі – невідомо.
В дитинстві в нашому будинку у Львові, де ми мешкали на вулиці Московській, жив рабин із своєю дружиною, тіткою Хаєю, маминою подругою. Він нам здавався дуже старим, бо його обличчя обрамляла велика руса борода, а насправді йому було років тридцять п’ять, не більше.
На Єврейську пасху тітка Хая обов’язково приносила нам мацу* і ми їли її, прилучаючись до невідомих нам таїн.
-А що він робить? – якось спитав маму.
-Він молиться у синагозі за людей, щоб їм жилося краще, - відповіла мати, не підозрюючи, що повторює слова невідомого нам Лехберга з протилежного кінця України.
Коли ми заходили до них у квартиру, я завжди бачив рабина, який сидів за великою товстою книгою. І мені дуже хотілося у неї заглянути.
Одного разу я таки в неї заглянув і зачудовано завмер, дивлячись на незнайомі літери невідомого письма.
Тепер я знаю, що там написано, які гарні та добрі слова промовляють звідти до людини, треба тільки вміти їх чути, так, як робив це колись Мойсей Лехберг і за що він заплатив своїм життям…
ПРИМІТКИ
1.Кіпа – шапочка на голові у віруючого єврея.
2.Тора – священна книга єврейського народу.
3.Талмуд – коментарій до Тори.
4.Тфілін – шкіряні коробочки кубічної форми із вкладеними туди шматками пергаменту, на яких написані чотири уривки з Тори.
5. Міньян – десять дорослих євреїв. Тільки в їх присутності можна було відправляти деякі молитви.
6.Слухай, Ізраїль, Господь Бог наш, Господь єдиний.
7. Сборник молитв на Рош-Ашана и Йом – Кипур, Иерусалим – Москва, «Шамир», 1990г., стр.77.
8. Маца - у євреїв пасхальний прісний пшеничний хліб у вигляді дуже тонких сухих коржів.
31.03. 2000р.
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
