Що є філософія?

---

Що є філософія?
Роздуми дилетанта.
Спокійний розум серце ніжно гріє,
Згасивши темні пристрасті і зло.
М.Рильський.
Як на мою думку, філософія – це, по-перше, один із чотирьох способів (поряд з наукою, мистецтвом та релігією) пізнання, відображення, а отже й творення світу.
На відміну від науки, яка приходить до якихось загальновизнаних на певний час положень, теорій: Аристотелівська, Ньютонівська, Ейнштейнівська фізика, сучасна космологія синергізму, філософія при своєму прагненні до загальновизнаного, не створює загальноприйнятого вчення, залишаючись індивідуальною особистою справою, хоча й існують певні школи. В цьому її достоїнство. Наукові теорії старіють, нерідко ще при житті їхніх творців, а вчення великих філософів вічні. В цьому вони подібні до митців – твори яких неповторні й вічні. Звичайно ж існують школи, напрями й системи у філософії, але це як напрямки в літературі – реалізм, романтизм і т.д. Недаремно є філософи лауреати Нобелівської премії в галузі літератури Бертран Расел та Анрі Бергсон.
Все живе на землі прагне благополуччя, і лише люди (правда, далеко не всі) прагнуть до істини.
Філософія відноситься до духовної діяльності, тому термін матеріалістична філософія є своєрідним нонсенсом і викликає подив. Були філософи, які віддавали перевагу дослідженню матеріального, фізичного світу, але визнавали при цьому й сферу духу, практично всі вони вірили чи визнавали Бога.
Існує академічна, близька до наукової, філософія. У вишах багатьох країн, але не у всіх, вивчають філософію. Є відповідні кафедри з аспірантурою, докторантурою, науковими філософськими часописами, проводяться конференції і т.д. До речі, в Європі звання доктора філософії відповідає нашому званню кандидата наук. Академічні філософи намагаються приголомшуюче розмаїття вчень, шкіл та напрямів привести до якоїсь системи. Не так давно це зводилося до правильної наклейки ярликів.
Переважна більшість відомих філософів-творців походила з високоосвічених, часто заможних родин. Заняття філософією, як і літературою, мало кого могло прогодувати. Повезло тим, хто отримав значний спадок і міг дозволити собі бавитися виключно філософією. Мені цей вислів зі старої української літературної мови – «бавитися» подобається, означає він займатися улюбленою справою.
Але, як вчить Талмуд, перш ніж зайнятися духовним, треба придбати якусь земну, цілком прозаїчну спеціальність. Як говорив один запорізький професор, для того щоб філософствувати, треба спочатку заробити на квартиру, машину й бажано отримати Нобелівську премію. Очевидно він неуважно прочитав оповідання І.Буніна «Господин из Сан-Франциско».
Моя философия не дала мне совершенно никаких доходов, но она избавила меня от очень многих трат.
А.Шопенгауер.
Кажуть, що філософія вимагає спокою. Недаремно Східна філософія побудована на спогляданні, аскетизмі, відлюдництві, відході від реалій життя. Улюблений вираз О.Пушкіна «нега». Серед західних філософів чимало неодружених. Деякі були байдужі до жінок, другі, й серед них Г.Сковорода, відмовилися від взаємного кохання на користь філософії, інші - скуштували гарбуза. Проте більшість філософів була одруженими і не обов’язково один раз, були серед них і ловеласи. Але це тема окремої розмови.
Існує й інший спосіб пізнання цього світу. Це філософія бродяжництва-бурлакування. Бродяжництво – це перебування в гущі життя з усіма його неприкритими темними й світлими сторонами. Старчики, «странники» були хранителями народної мудрості та своєрідними передатчиками інформації, адже більшість людей жили по селах геть відірвані від світу. Про кабінетний і мандрівний, як взаємодоповнюючі, способи пізнання світу добре написано в романі Г.Гессе «Нарцис і Голмунд». Чимало філософів багато й охоче мандрували. Звичайно ж, мандрівка і блукання це далеко не одне й теж саме.
З легкої руки класичного бурлаки Максима Горького в життя радянських письменників увійшов термін «вивчати життя» та обмінюватися досвідом. Про ті пиятики, якими закінчувався цей обмін та вивчення, добре написав Б. Пастернак, але ми вже задалеко відійшли від філософії.
Людське життя – це боротьба протилежностей. Боротьба між лінню, яка народилася раніше за нас, і бажанням діяти, наситити життя подіями, реалізувати себе. Суспільство й природа, з її стабілізуючим відбором, вимагають від людини бути такою як усі: сірою й непримітною, плисти за течією, але багато людей прагнуть зберегти й реалізувати свою неповторну індивідуальність та особистість (цей ненависний радянській владі буржуазний індивідуалізм). Врешті виконати це надзавдання – вижити й залишитися собою, вдається далеко не кожному.
Отож, ми дійшли до філософів за покликом душі, які займалися філософією для власного задоволення і, або взагалі нічого не написали як Сократ і, до речі Ісус Христос, або їхні праці були опубліковані вже після смерті авторів (імператор Марк Аврелій, старчик Григорій Сковорода та інші). Своєрідним ідеалом такого повного поєднання думок, слів і способу життя був Григорій Сковорода. Це те до чого поривалися і Лев Толстой, і Володимир Соловйов (до речі, родич по материнській лінії Сковороди), але з європейців досяг лише наш земляк.
Саме про філософію як спосіб життя писав мій улюбленець Епікур, в якого я багато чого навчився і яким продовжую захоплюватися. А чого варті своєчасно прочитані й головне засвоєні слова Рене Декарта: «Моїм правилом було перемогти більше себе, ніж фортуну й змінити мої бажання, а не світовий лад». О, стільки людей, взагалі-то розумних, чесних і порядних, зіпсували життя собі і оточуючим тільки тим, що вважали, що всі повинні жити саме за їхніми ідеями та рецептами. Скільки добрих справ поховано такими борцями за істину!
Про безглуздя всіх спроб змінити однією волею цей світ оригінальні роздуми Василя Розанова:
- Смисл Христа не заключается ли в Гефсимании и кресте? Т.е. что Он – Собою дал образ человеческого страдания, как бы сказав, или указав, или промолчав:
- Чадцы Мои, - избавить я вас не могу (все-таки не могу!) о, как это ужасно): но вот поглядите на Меня, вспоминая Меня здесь, вы несколько будете утешаться, облегчаться, вам будет легче – что и Я страдал.
Если так: и он пришел утешить в страдании, которого обойти невозможно, победить невозможно, и прежде всего в этом ужасном страдании смерти и ее приближениях…
Взагалі філософія це поклик душі, бажання швидше серця ніж розуму, це внутрішня потреба. Як геніально сказав мій земляк московський професор В.І.Холодний: - Я пішов вчитися на філософа, щоб навчитися правильно висловлювати те, що я вже відчував.
Не даремно раціоналістична філософія з кінця 19 століття поступається екзистенціоналізму, в центрі якого не Всесвіт, а Людина, особистість. Філософія все більше цікавиться психологією, а остання – філософією.
Безумовно, у філософів є чому повчитися, знайти міцні орієнтири в бурхливому океані життя й тут вона теж подібна до серйозної класичної літератури.
Як сказав мій син: «Папа говорить якісь абстрактні філософські речі, а назавтра ти стикаєшся з якоюсь виключно конкретною життєвою проблемою й виявляється тато підказав її правильне рішення».
Оскільки кожна людина має свій погляд на життя, певний світогляд, ми можемо говорити про життєву філософію. Пригадали «Життєва філософія кота Мура». Звичайно ж. ця філософія може бути дрібною як просяне зернятко й великою мов Всесвіт. Є цікаве висловлювання, що утворення нової сім’ї це не лише народження дітей, а й народження нового спільного, певною мірою компромісного, світогляду, світоладу.
Наші вчинки в більшості випадків зумовлені тим, що філософи називають «волею» - тобто бажаннями, емоціями, пристрастями і гальмуються та коригуються не стільки розумом скільки лінню та звичками. Реально в наших мізках панує той самий хаос, що в космосі та суспільстві. Людина це надзвичайно складне створіння, яким керують рефлекси, інстинкти, підсвідоме, інтуїція, над свідоме, а не лише свідомість і розум.
Суспільством керує хаос мільярдів воль, який це суспільство постійно розхитує, але не дає потонути. А вожді та диктатори лише злякано біжать попереду потяга, яким керує колективне несвідоме, яке любить побігати по краю прірви, але після того як туди впаде десяток – другий мільйонів, врешті знаходить інший шлях. Теж саме відноситься до «світового уряду», який, звичайно ж, на щось там впливає, але ніяк не може передбачити більш-менш віддалені наслідки своїх дій. Попри всі песимістичні та есхолатичні прогнози світ цей живе, змінюється й рухається. А куди? Про це знає лише один Бог, чи, як кажуть мудрі брахмани, може й Він не знає.
Ми пам’ятаємо «струнку систему наукових поглядів на загальні закони розвитку природи, суспільства та людини». І чим це все скінчилося? Повним крахом. Звичайно спати в світі своїх ілюзій приємно. Але ж колись продзвенить будильник.
І все ж таки, в цьому бурхливому океані є острівець стабільності й ім’я йому філософія.
Філософія неймовірно розширює обрії нашого життя, разом з Вірою вона надає сенс нашому існуванню, поєднує зі Всесвітом і, що не менш важливо, на відміну від інших захоплень, які тьмяніють з віком, вона залишається такою ж яскравою з нами до кінця. Більшість філософів вчать ходити по світлій сонячній стороні, відрізнити значне, суттєве, значиме від дрібного та суєтного, сприймати світ таким як він є і не занадто перейматися надуманими проблемами «світової революції».
Не даремно Софія - мудрість є матір’ю Віри, Надії та Любові.
Коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне – то й усе світле, щасливе, блаженне. Оце і є філософія…
Григорій Сковорода.