Філософія: світогляд чи світолад?


Філософія: світогляд чи світолад?
Нещодавно у Львові вийшла цікава монографія запорізького філософа професора В.А.Жадько «Філософія як гуманістичний світогляд». Книга – результат багаторічних роздумів про вплив філософії на розвиток суспільства взагалі та нашого українського, в першу чергу. Монографія насичена величезною кількістю фактів; автор опрацював та осмислив роботи визначних філософів. Написана професійною мовою вона важкувата для сприйняття, але цілком варта зусиль потрачених на її прочитання, і, звичайно ж, вона належить до тих книг, до яких треба неодноразово повертатися.
Книгу, як для філософської я «проковтнув» швидко. В цілому вона викликає захоплення як обсягом осмисленого матеріалу так і новизною викладу. Але моя стаття не є критичним відгуком на прочитане, швидше це читання спровокувало, прискорило моє бажання винести на суд громадськості й свої роздуми, як давні так і безпосередні, на подібні чи близькі теми. Звичайно ж, із більшістю роздумів та тез Віталія Андрійовича я згоден, це цілком зрозуміло.
Автор людина цілком віддана філософії, яка є не лише його професією але й захопленням, яке витримало перевірку часом. Віталій Андрійович належить до типу людей в яких превалює ліва половина мозку, яка відповідає за логічне мислення, до того ж він видатний педагог і з усіх сил намагається «достукатися» до студентів словами, виховати і просвітити їх. І це не може не викликати поваги. Він сприймає філософію як універсальну науку, своєрідну панацею, пізнання світу, його основних законів. І це викликає глибоку повагу, з одного боку, й пересторогу, з іншого. Адже, так можна й передати куті меду. Тобто певною мірою, сила і слабкість цієї книги в тому що вона наукова монографія. З усієї поліфонії світобачення взято саме погляд наукової філософії, а філософія як любов до мудрості це не лише, і не тільки наука. Сама філософія, на відміну від науки, несе в собі поліфонію, адже кожен видатний філософ це в першу чергу визначна, неординарна особистість.
Той же Герман Гессе в своїх творах виділяв різні види філософського, точніше мудрого, пізнання світу: виключно інтелектуальне співіснування (Гра в бісер); книжково-викладацьке та бродяжницьке (Нарцис і Гельдмунд); шлях свідомого вибору анахорета - відлюдника, навчання і повчання ченця, а потім безпосереднє вивчення життя Садхартою і життя своєрідного відлюдника, човняра-перевізника (Садхарта). Григорій Сковорода вибрав шлях аскета-мандрівника, бродяги, «странника». Він говорив що вчений занадто багато споживає книг, а мудрець їсть мало, але зі смаком.
Є радість спілкування з книгами, і радість спілкування з людьми та їх споглядання, а для декого (не багатьох) – радість відлюдництва – перебування наодинці з природою, власними думками. Спілкування з безсмертними книгами померлих авторів одностороннє, ми вибираємо з усього обширу їхніх праць лише те, що до вподоби нам і зараз. Тобто, вибрані серед вибраних, але й відірвані, далеко не все бачать. Рафінований розум відходить від почуттів, а саме вони є основою нашої життєдіяльності. Як краєзнавець я добре знаю, як важливо пройти, побачити, відчути, в тому числі й підошвами ніг, те про що пишеш.
Коли Карл Лінней поставив людину в один ряд з іншими тваринами, він цим як би принизив її, але ж він і наділив її видовою назвою Homo sapiens - людина розумна. А є ще цілий ряд викопних гомо та гуманоїдів. Правильно було б назвати людину не розумною, а такою що має розум. Адже мати розум і вміти, й хотіти ним користуватися це досить таки різні речі. Сучасна наука наділяє зачатками розуму й інші вищі істоти. Та й за обсягом мозку людина поступається не лише китам та дельфінам, але й слонам та коням. Отак і склалася ілюзія, що людина керується в своїй життєдіяльності розумом і це ввело в оману чимало філософів. Насправді, в переважній більшості, люди керуються відчуттями, емоціями, пристрастями, волею, в значенні бажань. І власне кажучи – це правильно. Підтвердженням цьому слугує все світове мистецтво, в першу чергу музика, але також і художнє мистецтво, й література, особливо поезія. Ми говоримо чудовий, гарний, красивий вірш, а Б.Пастернак протиставляв чуттєвій справжній поезії «мoзкову». Ми співчуваємо молодим безтямно закоханим, а не їхнім розумним, тобто старим, батькам. І не лише наше приватне життя, а вся світова історія це «Тягар пристрастей людських».
А ще ж є забобони, пресловута суспільна думка, (мне-ни-е, яке є чи не є), яке часто нав’язується й носить характер зомбування. Навіть в науковому пізнанні інтуїція, уява – це дуже суттєвий інструмент найвизначніших відкриттів людства. Блаженний стан творчого натхнення це не лише напруження розуму, це емоційний стан своєрідного виходу за межі сьогодення. В творах геніїв ми часто знаходимо таке, про що вони й самі не здогадувалися.
Мистецтво ділиться на масове, поп мистецтво та творчість вибраних і для вибраних –елітарне мистецтво. Масової філософії бути не може за визначенням. Ми добре пам’ятаємо чим закінчилась спроба «внедрить» філософію в маси.
При цьому не треба забувати як про випробуване віками народне мистецтво так і про мудре відношення до життя, своєрідну народну філософію.
Природа дуже економна, тому немає ніякої необхідності вайш’ї та шудрі багато розмірковувати – їм треба працювати, в тому числі й для того щоб прогодувати кшатріїв та брахманів, які безпосередньо не створюють матеріальні блага. З давньої сільської громади завдяки філософії, але в першу чергу науково-технічному прогресу, народилося право на особистість (такий ненависний совку буржуазний індивідуалізм). Людство прийшло до визнання права кожного (як можливість, а не обов’язок) стати особливим, особистістю, відмінним від інших. Раніше це право було привілеєм аристократів, шляхти, героїв, митців і тих же любомудрів – філософів. Власне це брахмани та раджан’я. Народжений брахманом може, в тому числі з допомогою вчителів та напруженого самовдосконалення, стати брахманом, а народжений шудрою (не за походженням, а за своїми інтелектуально характеристичними даними) назавжди лишиться шудрою, який приб’ється до якоїсь юрби, де йому комфортно.
Десь до 10-го класу я вважав, що розумні люди завжди порядні, але життя швидко переконало мене що серед розумних (але не мудрих) людей непорядних навіть більше ніж серед простих селян та селянок, з їх збереженою віковічною мораллю. Друзі в мене розумні – свій до свого, за своїм, по своє, але в першу чергу, і це значно важливіше, порядні. Тобто такі з якими приємно бути поряд.
Головний принцип гуманізму – всі люди рівні в своїх правах та обов’язках, але всі люди різні. Урівняти їх можна, - за висловом Д.Неру, - лише постинавши голови вищим. Дуже добре про це сказав Г.Сковорода: рівні в своїй нерівності.
В своєму відношенні до «униженых и оскорбленных» принципова різниця між російськомовною та англомовною літературами. Американці та англійці співчувають бідним, невдахам, але в першу чергу вони захоплюються тими, хто впав і зумів піднятися. Людям які всупереч життєвим труднощам та негараздам вибороли своє місце в житті й досягли успіху. Хлопофільство й культ невдах, бажання опроститися-опуститися – це також один з витоків радянського комунізму.
Філософи регулярно створювали великі утопії, загальні «человейники», які нагадували більш-менш облаштовану казарму. Деякі з цих утопій навіть намагалися втілити в життя. Пригадайте хоча б аракчеєвські військові поселення з рівними вимощеними вулицями, благоустроєними будинками, санітарними вимогами, суспільними банями, режимом та порядком, чергуванням різних видів діяльності.
Теорії Маркса не визнали його освічені сучасники і він, за словами Бердяєва, як єврей об’явив месією пролетаріат, в чиї голови його вчення якраз і поміщалося. Для великого експерименту обрали країну, яку за словами Бісмарка було не шкода, і в якої вистачило ресурсів, щоб він протривав досить довго.
Тоталітарні режими схильні до теоретизування й вони з задоволенням використовували тих же Ніцше та Маркса. Власне тоталітаризм це і є видуманий світ однієї ідеї, спроба втиснути все розмаїття життя в якусь схему. Ні, зовсім не дурні створили всю цю систему противоважелів і взаємної рівноваги, розділення різних гілок влади, яка виключає диктатуру благих намірів – пряму дорогу до пекла.
Як на мене, вклад в теорію гуманізму це не лише пріоритет філософії, тут значна роль митців, в першу чергу літераторів, публіцистів, праведників, лікарів, релігійних реформаторів та політиків, а також тих же капіталістів, які зрозуміли вигоду вільної праці в порівнянні з рабською (вигоду в тому числі для господаря, хазяїна). Демократія врешті змушує владу думати про більшість, яка прийде на вибори й проголосує не по телевізору (слова), а по власному холодильнику (діла). Але це нелегкий шлях і школа, яку повинні пройти і верхи і низи. Ті ж Англія, Голландія та Швейцарія потратили на це не одне століття, а Франції знадобилося майже десяток революцій. Та ж Швеція використала все краще що було в капіталізмі, комунізмі та навіть націонал-соціалізмі.
Особистість це внутрішня свобода в першу чергу, але вона потребує й соціальної захищеності (право, закон), і певної матеріальної незалежності, яку й повинен забезпечувати науково-технічний прогрес. ВООЗ дає визначення здоров’я як стану фізичного, психічного та матеріального благополуччя. Серед факторів що сприяють довголіттю лікарі називають осмислення свого життя і світу взагалі, вміння відчути себе не пилинкою в світі хаосу, а частиною чогось значно більшого. Тобто, ми приходимо до того, що зазвичай називається Богом. Але Бог не в значенні лише всесвітнього розуму, чи в дещо ширшому понятті логосу. Це щось значно більше. По-перше мудрість, та її три доньки Віра, Надія та Любов; по-друге – добро; по-третє – благо, благодать; те що не лише охоплює весь світ, а присутнє в кожному… Перелік цей можна продовжувати і він у кожного свій, як і свій шлях до Бога.
Всім ЗДОРОВ’Я!
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
Свидетельство о публикации № 17414 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...



Краткое описание и ключевые слова для: Філософія: світогляд чи світолад?

Проголосуйте за: Філософія: світогляд чи світолад?



  • Александр Таратайко Автор offline 17-01-2020
Доступними словами про досить серйозні речі. Цікаво. Дивно, що ВООЗ дає "обрізане" визначення здоров’я (розумове здоров’я завжди вважалося третьою складовою після соматичної і психічної складових). Дещо збентежило визначення порядних друзів: "такі з якими приємно бути поряд". Навіть зазирнув до "Великого тлумачного словника", щоб прочитати про термін "порядний".
"Гру в бісер" вперше прочитав у 1987 році. Пізніше були спроби розібратися з окремими питаннями, на які було важко відповісти, маючи за плечима тільки радянську школу (навіть вищу). До цього часу цей твір сприймаю як загадку, в якій зрозумілою здається тільки концепція про те, що в нашому світі всі речі взаємопов'язані, а математика й музика прекрасно це ілюструють. Ще пізніше прочитав "Степового вовка" цього ж автора, тільки питань менше не стало. Саме тоді вперше відчув, що моя освіта таки не давала відповідей на складні філософські питання.
Дякую за серйозну творчу роботу, Юріє Валентиновичу.
  • Безух Юрий Валентинович Автор offline 17-01-2020
Дякую, Олександре Володимировичу. Гра в бісер дісталася мені в спадок і пролежала років 15-20, чекала доки дозрію. Після неї я полюбив Гессе. А степовий вовк - це взагалі шедевр. Але ці страви на любителя. Психічне включає в себе розумове, але дещо ширше.
 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:


   
     
Філософія: світогляд чи світолад?