Чому до сих пір не поховані солдати?

---

Автор: СТЕПАН КАШУРКО, капітан 1-го рангу у відставці, журналіст.

Минає одна річниця Великої Перемоги за одною, а на фронтових дорогах, в лісах та болотах досі лежать непоховані тисячі солдат-переможців. Пошуком пропавших безвісті і похованням знайдених на місцях боїв останків радянських воїнів займається не держава, а пошуковці на громадських засадах, завдячуючи яким десятки тисяч раніше невідомих бійців і командирів нарешті знайшли свій вічний спокій.
Дивно сьогодні уявити собі, що коли вже минуло більше як шістдесят років після закінчення війни, ми стикаємося з таким ганебним явищем, як масове не поховання славних захисників нашої Вітчизни. Боляче жити на землі, покритою людськими останками, над якими в`юняться і страждають не заспокоєні душі наших дідів та батьків.
В чому причина цього ганебного явища? Хто винен у цій ганьбі? Чому влада до сих пір відвертається від рішення цієї проблеми?
Під час боїв Великої Вітчизняної війни залишилося непохованими більш як півтора мільйони радянських солдат.
Прикро і нестерпно боляче, коли в битвах з лютим ворогом солдатів, які загинули смертю хоробрих, записали у пропавших безвісті.
Рішення проблеми поховання загиблих захисників Вітчизни було приречене наперед з самого початку війни. Бо Сталін та його оточення планували вести війну на чужій території. Але вийшло все навпаки. Крім того, тільки 15 березня 1941 року народний комісар оборони віддав наказ №138, який затвердив «Положення про персональний облік втрат і поховань загиблого особового складу Червоної Армії під час воєнних дій». Але цей наказ і положення не встигли дійти до військових частин і з`єднань до початку війни.
Цим наказом був введений індивідуальний медальйон для військовослужбовців. В нього закладалися пергаментні вкладиші-анкети із зазначенням прізвища, ім`я та по-батькові, військового звання, року і місця народження, адреси сім`ї, родичів або близьких. Медальйони, які солдати прозвали «смертниками», були єдиним засобом встановлення особи загиблого.
Та керівництво не встигло забезпечити ними діючий особовий склад Червоної Армії. Невдовзі новим наказом НКО №376 від 17 листопада 1942 року видача військовикам індивідуальних медальйонів була скасована. Це дуже негативно вплинуло на стан персонального обліку безповоротних втрат особового складу діючої армії. З-за цього наказу мільйони наших солдатів та офіцерів залишилися безіменними у братських могилах. Лише коли Радянська Армія перейшла західний кордон і вийшла на територію інших держав, керівництво СРСР схаменулося, бо було незручно перед Заходом, що залишали на чужій території непохованих своїх солдат. Наказом народного комісара оборони №023 від 4 лютого 1944 року було введено в дію нове Настановлення по обліку особового складу Червоної Армії, в спеціальному розділі якого було вказано порядок поховання загиблих у боях та померлих в лікувальних закладах.
Вперше в історії радянського військового права приписувалося встановлювати на місцях поховань військовослужбовців тимчасові або постійні пам`ятники зі зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по-батькові загиблих і там само дату їхньої загибелі.
Але і ці вимоги не виконувалися найкращим чином. На жаль, були забуті традиції глибокої поваги до пам`яті загиблих воїнів.
Але тут виникає і інше питання. Чому залишилось так багато не похованих загиблих бійців і командирів? Справа в тому, що 1 квітня 1942 року Голова Державного Комітету Оборони Сталін видав Постанову №20КО – 1517, в якій мовилось, що «З метою приведення в належний санітарний стан території, звільнений від ворога, Державний Комітет Оборони постановляє: 1. Обов`язати виконкоми обласних і місцевих Рад депутатів організувати з місцевих громадян спеціальні команди, силами яких провести на території районів збір, реєстрацію (за наявними документами) і поховання трупів цивільного населення і залишених непохованими трупів бійців і командирів Червоної Армії…»
Зрозуміла річ, це було помилкове рішення, бо розтерзана війною територія нашої країни, від Підмосков`я і до західних кордонів, мала стільки проблем, що отримавши ще одну, вона виконати її самостійно за визначенням не могла!
Тому після війни приймається ще одне рішення – Постанова Ради Народних Комісарів №405-165 від 18 лютого 1946 року: «…б)до 1 серпня 1946 року провести необхідні роботи по благоустрою військових кладовищ, братських та індивідуальних могил… Зобов`язати місцеві радянські органи провести поточний ремонт по благоустрою та утриманню їх в порядку».
Знову ж таки цю важливу справу для всієї країни зіпхнули на місцеві органи влади, в яких не було ні фізичної ні матеріальної можливості прибрати загиблих з місць боїв і поховати по-людськи. Крім того, Сталін дав дуже малий строк для виконання Постанови. І чиновники пішли по класичному шляху окозамилювання, вони вчасно відрапортували, що, мовляв, скрізь наведений порядок і благоустрій. Саме тоді були знесені поодинокі та братські могили, які перенесли з околиць чи з якогось поля в центр села або району і увічнили їх позбавленими смаку помпезними обелісками, іноді забуваючи перепоховати під ними загиблих воїнів.
Ось так і вийшло, що вже на початку нового століття, по моїм підрахункам на бувших фронтових дорогах, на поверхні землі тільки в російських областях лежать, як мінімум 250 000 непохованих захисників Батьківщини.
Чи не парадокс – вони захистили нас, а самі залишилися незахищеними. І першочергове завдання нової держави – вирішити це питання. Не займатися черговим окозамилюванням під час гучних свят, а сісти і подумати, що треба зробити, щоб був похований останній солдат Великої Вітчизняної. Отоді ми можемо спати спокійно.

ВІД РЕДАКЦІЇ. За свідоцтвом газети «Красная звезда» (6 жовтня 1999 року) дві третини загиблих в 1941-1945рр воїнів поховані як невідомі. На військовому кладовищі на Капустяному цвинтарі (вулиця Солідарності) знаходяться 27 братських та 20 індивідуальних могил, в яких поховано 2500 солдатів і офіцерів, відомі прізвища 1814 чоловік. В Заводському районі міста Запоріжжя, на вулиці Селищній поховано 76 воїнів, відомі приз- віща 13 похованих. В 1999 році з місцевого цвинтаря до братської могили перенесено та підпоховано останки 22 невідомих радянських солдат. У цьому ж районі на вулиці Скворцова в братській могилі поховано 157 загиблих солдат, відомо прізвища 117 загиблих. На Правому березі, по вулиці Гребельній знаходиться меморіальний комплекс на честь воїнів, які загинули під час форсування Дніпра у 1943 році. Відомі прізвища 1448 загиблих. Скільки поховано невідомо.