Маловідомий лист академика Д. І. Яворницького

Дещо з життя Дмитра Яворницького, відомого вченого історика Запоріжжя. В яких умовах розвивалася історична наука на Запоріжжі в 30-х роках. З 1929 по 1939 рік – цілих десять років! – Д. Яворницький нічого не видрукував. Ось ті умови, в яких знаходився видатний вчений! Визнаний дослідник Запорозької Січі, історик, етнограф, фольклорист, лексикограф, археолог, письменник, краєзнавець.

Пропонуємо увазі читача лист академіка Д.І. Яворницького до М.М. Залізняка, що зберігається у фондах Музею історії Запорозького козацтва.
Уривок з нього був надрукований в №6 часопису «Наука і суспільство» від 1988 року, дослідницею творчості Яворницького М.Олійник-Шубравською. Але повністю він ще не друкувався.
Марко Микитович Залізняк, до кого звертався Дмитро Іванович у своєму листі, був фотографом у тій археологічній експедиції, яку очолював Яворницький під час Дніпробуду і яка досліджувала майбутнє місце затоплення.
Марко Микитович якраз і проводив зйомки Хортиці, порогів, лівого і правого берегів Дніпра.
Цей лист в першу чергу цікавий тим, що яскраво зображує умови, в яких знаходився видатний історик України. Крім того, він розвінчує легенду, яку придумали радянські фальсифікатори, що буцімто Дмитру Івановичу були створені владою усі умови для його наукової творчості. Як бачите, навпаки! Останні десять років свого життя вчений, який так багато зробив для збереження історії запорозького козацтва, майже зовсім не друкувався.
В листі згадується збірник «До історії степової України», який був виданий у 1929 році. Так от з 1929 по 1939 рік – цілих десять років! – академік нічого не видрукував. Ось ті умови, в яких знаходився видатний вчений!
І це в той час, коли ім’я академіка України Дмитра Івановича Яворницького (1855-1940) назавжди увійшло в історію науки і культури нашого народу. Визнаний дослідник Запорозької Січі, історик, етнограф, фольклорист, лексикограф, археолог, письменник, краєзнавець, археограф, Яворницький, крім відомої тритомної «Історії запорізьких козаків», написав десятки книг, присвячених дослідженню Запорозької Січ, зібрав і видав величезну кількість документів про козаків, записав більш як дві тисячі українських народних пісень різних жанрів (198 із них наспівав сам).
До того ж учений занотував сотні переказів, казок, легенд, народних оповідок, прислів’їв, частівок, записав різні етнографічні відомості з життя і побуту українського народу, зібрав 85 тисяч експонатів для Катеринославського (тепер Дніпропетровського) історичного музею, засновником і директором якого був довгий час, зібрав 55 тисяч слів живої народної мови, яких немає в 4-томному словнику Б. Грінченка.
І такій людині заважали працювати! Але краще прочитайте самі.

«На Вашого листа маю одповісти Вам, Марку Микитовичу, от що – спершу скажу Вам, що я цілих півроку лежав тяжко хворий і був на волосинку од смерті. І тільки дякуючи чотирьом лікарям та дружині, я встав з ліжка і ходжу і тепер по кімнатах свого будинку. В музей я зовсім не ходжу і тепер там за директора якийсь Карпенко1. Мене і всіх моїх співробітників, опріч одного, тільки Садового2, вичистили із музею як «контрреволюційне кубло». Мої зложелателі написали ще в Київ, щоб з мене зняли звання академіка. Але там їм сказали: це вже «зась»! З академіків мене не скинули, але чотири місяці не висилали мені утримання до того часу, поки не розібрали справи, бо Шаповал3 доніс в Київ, начебто мене арештували. Всі ті часи дуже тяжкі були для мене і для членів моєї сім’ї. Приходилось нести на Озерку4 різні речі та з того й жити. Тепер стало мені трохи легше, а все-таки повного душевного спокою я не знаю. Працюю тільки над словником, і коли у Вас є який там новий лексичний матеріал, присилайте його мені, за що буду дуже вдячний Вам. Опріч збірника, який надруковано в 1929 році, ми нічого не друкували, і, мабуть, наші великі археологічні здобутки не скоро побачать світ. За минулий рік Академія наша через паперовий голод не друкувала, і навряд, щоб в цьому році відновилися археологічні розкопки.
Во всякому разі я наперед одрікаюсь од всякого керівництва науковими справами після всього того, що я пережив. За Ваше вітання і Вас з Вашою дружиною з Новим Роком і от щирого серця бажаю всього найкращого, що є в нас на широкій Україні».

25.01.1934.
Д. Яворницький

Примітки:

1. Карпенко – зараз у Дніпропетровському історичному музею ім. Д.І.Яворницького про цю людину нічого не знають.
2. Садовий – Садовий Юхим Платонович, доглядач, лаборант Дніпропетровського історичного музею.
3. Шаповал – письменник Шаповал Іван Максимович, відомий своєю книгою про Д.І.Яворницького «В пошуках скарбів».
4. Озерка – базар у Дніпропетровську.


P.S. Від себе добавлю сьогодні, що в Заповіднику зберігається книга Григорія Бабенка "Шляхом бурхливим" з автографом письменника Д.І. Яворницькому, яку подарував у Заповідник Олександр Всеволодович Бодянський.
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
Избранное: статьи по истории история запорожского края
Свидетельство о публикации № 17999 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Стихи.Про
Дещо з життя Дмитра Яворницького, відомого вченого історика Запоріжжя. В яких умовах розвивалася історична наука на Запоріжжі в 30-х роках. З 1929 по 1939 рік – цілих десять років! – Д. Яворницький нічого не видрукував. Ось ті умови, в яких знаходився видатний вчений! Визнаний дослідник Запорозької Січі, історик, етнограф, фольклорист, лексикограф, археолог, письменник, краєзнавець.
Краткое описание и ключевые слова для: Маловідомий лист академика Д. І. Яворницького

Проголосуйте за: Маловідомий лист академика Д. І. Яворницького



  • Безух Юрий Валентинович Автор offline 7-09-2020
Щодо Івана Шаповала, то він видав у 1998 році у Кривому Розі другу книгу про Яворницького "Козацький батько". Ще і встиг передати мені зі своїм автографом.
  • Виталий Шевченко Автор на сайте 7-09-2020
Дякую дорогий друже! Я навмисно надрукував свій старий матеріал, бо він добре показує, в яких умовах жив видатний вчений України.Треба бути сліпим, щоб цього не побачити.
  • Светлана Скорик Автор offline 1-12-2020
"Мої зложелателі написали в Київ, щоб з мене зняли звання академіка. Але там їм сказали: це вже «зась»! З академіків мене не скинули, але чотири місяці не висилали мені утримання до того часу, поки не розібрали справи, бо Шаповал доніс в Київ, начебто мене арештували".

Как это характерно, увы... Если и сейчас есть доносительство (а оно есть!), то представьте только, как оно процветало, когда поощрялось на государственном уровне... Но в любые времена настоящий человек останется человеком. Всем, всегда и везде приходится выбирать между совестью и комфортом. Так устроен весь мир. И всем потом держать ответ перед историей, потомками и Богом.
Слава Богу, что мне не приходится стыдиться дедушкиной семьи, да и мама потом с малых лет учила: сексотить стыдно, это позор для человека!
А тем более, я думаю, клеветать.
 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail: