Свята простота

---

Вони мене прийняли за свого і тому не припинили розмову.
- Як ви гадаєте, цукор ще подорожчає чи ні? – питала одна з них, маленька, сухенька бабуся у в`язаній домашній кофті із латками на ліктях.
- А хто його зна! – відгукнулася друга, в рогових окулярах, які ще виробляли у минулому столітті.
- Га? – спитала третя, прикладаючи натруджену руку до вуха.
- Та я кажу, чи подорожчає цукор, Михайлівно! – голосніше сказала перша.
- Отож бо й є! – підтвердила третя.
- Давайте ваш бланк! - Сказала молода дівчина і перша простягнула їй свій папірець.
Тільки зараз я побачив, що кожна з них тримає в руках заповнений бланк переказу.
«Мабуть, дітям чи онукам! – майнула думка, - Бач, які гарні наші бабусі та мами. Останнє від себе відривають а своїх не забувають! Чи достойні ми їх?»
- Ви не написали номер будинку! – сказала знову дівчина і повернула бланк першій бабусі. – Напишіть оцією ручкою, щоб була таж сама паста!
- Тю, - сказала та, - таки щось забула. – І обережно стала виводити там якусь цифру. Потім простягнула дівчині назад переказ і пожмакану купюру. Я побачив, що то було 10 гривень.
У другій все було гаразд і вона задоволено теж простягнула свої гроші.
А третя, що недочувала, помилилася в написанні адреси і їй прийшлося спільними зусиллями товариства переписувати папірець. Потім вона, спітніла, довго рахувала гривні, щоб вийшло теж десять і віддала дівчині.
Отримавши чеки і полегшено зітхнувши, вони пошкандибали на вихід, забувши газету біля вікна дівчини. Я зазирнув у неї, там була об`ява: «Підтримаємо Компартію України. Гроші можна надсилати на рахунок КПУ!»
«Ось воно що!» - подумав я і згадав слова Яна Гуса, які він сказав, стоячи на вогнищі та побачивши, як стара жінка підклала у нього в`язанку хмизу:
- О, свята простота!

19.03.2006 р.